Акт вандалізму чи спланована акція

Фото ІА Закарпаття онлайн

18 серпня, напередодні приїзду в Закарпатську область митрополита УПЦ МП Онуфрія, на Полонині Руні у Перечинському районі невідомі сплюндрували 8-метровий поклонний хрест.

Хрест був встановлений у 2013 році Мукачівською православною єпархією УПЦ МП і, за словами єпископа Феодора, щороку, напередодні загальнодержавного свята Дня Незалежності України, біля вказаного Поклонного хреста звершувався святковий молебень «за мир в Українській державі».

Про поняття миру від УПЦ МП як філіалу РПЦ всі прекрасно знають. Як служителі московського патріархату ставляться до українських військових і до їхньої титанічної боротьби із стримування московського агресора теж уже кожному відому.

Ряди УПЦ МП останнім часом почали швидко зменшуватись в Україні і в Закарпатті зокрема. Закарпатці прекрасно розуміють, що це за «церква» і якого миру вона хоче. Скажу прямо – священнослужителі з пагонами ФСБ під рясами моляться не за мир в Україні, а за «руССкій мір на Украінє». До сих пір ця псевдоцерква використовується росією для пропаганди цінностей, які навіть близько не відповідають християнським постулатам віри. Чого варте посвячення їхніми «священиками» пам’ятників «ополчєнцам, коториє погіблі от рук украінской хунти» чи відмови хоронити наших бійців АТО. Продовжувати перелік можна до безмежності. Це не поодинокі випадки, а системна робота по промиванню мізків богобоязких українців. За 3 роки московсько-української війни перелік іде на сотні позицій. Проте не будемо віддалятись від теми.

Кому вигідно плюндрувати християнський символ встановлений коштом та стараннями УПЦ МП? Українцям? Угорцям? Ромам? Ні.

Культурний наступ Угорщини на Закарпаття

Наскільки важливе для сьогодення поняття українська культура? Якщо дивитися в корінь питання, то культура тісно переплітається з історією та історичними особистостями які зробили вагомий внесок в розвиток культури українського народу. Поважати культуру це поважати історію.

Так історично склалося, що Україна – це держава з багатонаціональним складом населення. При цьому, деякі представники інших національностей забувають в якій державі проживають, намагаючись підтримувати та цінувати власні етнічні культурні традиції, навмисно ігноруючи українські. Подібна ситуація найбільш яскраво виражається в Закарпатській області України. Якщо зазирнути в окремі міста Закарпаття, складається враження, що там існує така собі «маленька Угорщина» в Україні. Зі своєю мовою, культурою, традиціями. Вже змалечку найменшим мешканцям Закарпаття прививають любов до всього угорського.

Так, нещодавно, в м. Ужгород угорська громадська організація  «Pro Cultura Subcarpathica» ініціювала проведення так званого БерченіФест на честь колишнього власника Ужгородського замку графа Міклоша Берчені. При цьому, фестиваль відбувся виключно в угорському стилі, до участі в якому залучалися угорські пісенні гурти, проводилися угорські хороводи, учасники були одягнені в угорські національні костюми.

Враховуючи те, що на Закарпатті проживає значна кількість представників угорської національної меншини дані заходи є зрозумілими, але хочеться наголосити на тому, що дуже неприємним фактом є ігнорування українських традицій та культури.

Якщо запитати окремих мешканців Закарпаття, що вони знають про українську культуру чи історію, рідко хто зможе дати чітку відповідь. Значна кількість людей взагалі не володіють українською мовою, що є дуже сумно.

Дуже мало уваги приділяється шануванню української державності та українських видатних постатей на Закарпатті. На противагу цьому, височіють  «Турули» - національний символ Угорщини, символічне значення якого суперечить національним інтересам України, майорять назви на деяких інформаційних стендах «етнічні угорські землі» і т.д.

Якщо ж звернутися до історії Ужгородського замку, то граф Міклош Берчені був не єдиним володарем замку. Чомусь, в ході фестивалю жодного разу не прозвучало слів на згадку про князя Лаборця - легендарного засновника Ужгорода та Ужгородського замку, князя білих хорватів, які нічого спільного з кочівниками уграми не мали. Крім того, відомо що в цих краях проживали слов’яни, вони й створили перші укріплення в місці свого поселення.

Але, ці історичні події були опущені і сам фестиваль був присвячений пам’яті саме угорського володаря Ужгородського замку, що ще раз доводить важливість піднесення всього угорського на Закарпатті, при відкритому ігноруванні українських традицій, державності та історії.

Вплив на підсвідомість українських громадян

На даний час, територія Закарпаття є тим регіоном, в якому застосовуються різноманітні приховані способи впливу на свідомість та підсвідомість не лише мешканців регіону,  але й частково на мешканців інших регіонів.

Так, на даний час в Україні складна ситуація. Наша держава є об’єктом зовнішньополітичних інтересів ворога. І для того щоб відстояти свої інтереси, ворог застосовує різноманітні методи впливу.

Але, одним з найбільш підступних методів є вплив на підсвідомість населення України. Звичайно, що метою такого впливу є підрив державних інтересів та національної свідомості громадян.

Неодноразово, тема «угорського сепаратизму» на Закарпатті піднімалася в ЗМІ. І хоча вона є неоднозначною, оскільки одні піднімають це питання і намагаються навести факти та докази. А інші на противагу заявляють, що це штучно створена проблема. Але для того щоб вияснити хто ж має рацію, ті хто піднімають дану тему, чи ті хто намагаються нівелювати дане питання ми можемо лише проаналізувавши реальність.

В умовах війни не може бути подвійного громадянства

Верецький перевал - священне місце українців

Українські угорці Закарпаття!

Протягом ІІ половини ХХ ст. більшість населення Закарпаття - українці мирно співіснували з національними меншинами, які проживають у нашій області.

У ХХІ столітті, після амбіційних заяв путіна 10 лютого 2007 року у Мюнхені про «кінець однополярності сучасної світової політики, бачення місця і ролі Росії в сучасному світі з урахуванням нинішніх реалій і загроз», на політичну арену в Угорщині виходять такі право радикальні сили як Фідес і Йоббік. Ці дві партії починають радикалізацію політичного розвитку Угорщини з нахилом до «відновлення колишньої слави країни». При цьому не скривають своїх територіальних амбіцій і поступово починають за допомогою фінансів ЄС створювати етнічні анклави на території сусідніх країн – України, Словаччини і Румунії. Румунія рішуче відкинула таку закордонну політику Угорщини і наголосила, що жодних автономій не буде, оскільки вони гальмують регіональний розвиток держави.

Українська влада «дивилась крізь пальці» на такі дії угорського уряду, а з приходом до влади сатрапа Москви Януковича навіть підігрувала таким діянням угорських політиків.

Протягом останніх 10 років у стосунках між Україною та Угорщиною виникали конфліктні епізоди, яких можна було уникнути шляхом налагодження комунікації та активізації стратегічного діалогу. Проте такий діалог не вигідний тим, хто стоїть за угорською владою.

Не важко спрогнозувати можливі наслідки, які можуть актуалізуватися внаслідок діяльності цих політичних сил в Угорщині напередодні парламентських виборів 2018 р. Українські угорці у своїй більшості не підтримували такої політики угорського уряду, однак проти щедрих фінансових подарунків, тільки через те, «що ти угорець» не попреш.

ЛИСТ В.Орбану від Закарпатців

Додати заголовок

Угорський «Турул» - символ імперіалізму

Одним з найбільш важливих національних символів Угорщини вважається «Турул». Згідно угорських легенд, «Турул» - це міфічний птах, який є популярним серед прихильників ідеї т.зв. «Великої Угорщини», що прагнуть повернення угорських кордонів, дійсних до укладання Тріанонського договору.

         Такий «птах» є й в Україні і вже багато років він щодня «озирає настільки омріяні володіння». І хоча він є міфічним персонажем, але символічне його значення суперечить національним інтересам нашої держави. Багато хто може заперечити дану думку, заявивши, що «Турул» є символом угорського народу. Так чому ж він не може стояти в населеному пункті, де 90% населення є угорцями?». З цього приводу, все ж таки потрібно сказати, що на території Угорщини немає політичних символів Української держави і української нації, які являються уособленням української військової потуги та імперськості (яким вважають «Турула» угорці).

      Крім того, слід акцентувати увагу на використанні й інших угорських символів на Закарпатті, особливо під час проведення урочистостей, при цьому дуже часто нехтуючи українськими державними символами.

Україна – це держава з проєвропейським вектором. І якщо звернутися до досвіду європейських країн щодо питання встановлення іноземних політичних символів, то думка багатьох європейських країн є принциповою щодо даного питання.

Для прикладу можна взяти сусідню Словаччину.  Якщо спробувати там не те що «турул» відновити, а хоча б в містечку з угорським населенням угорський прапор вивісити, на футбольний матч в якій-небудь Банській-Бистриці з угорським прапором сходити, то потрібно пам’ятати, що будь-які іноземні символи навіть прапори, навіть на спортивних змаганнях  в Словаччині заборонені!

      Так, Україна є державою, яка підтримує дружні відносини з багатьма країнами світу, в тому числі й з Угорщиною. Але, дружні відносини потрібно цінувати та підтримувати не надаючи приводів для виникнення суперечок, які використовують ворожі сили з  метою захисту та лобіювання власних політичних інтересів.

Угорці відкривають пам'ятники нацистським прихвостням, а нас хочуть вчити толерантності

Угорщина любить дружити з кривавими диктаторами

Ситуацію в ЄС сьогодні важко назвати спокійною: вихід Британії з союзу, міграційна криза, часті терористичні акти, внутрішні непорозуміння стосовно ведення політики по відношенню до Росії. Всі ці моменти зумовлюють поступову зміну поглядів в деяких країнах про загальну роль ЄС.

Однією з таких країн є Угорщина, яка за останній час розпочала пошук нових стратегічних партнерів та нові вектори в зовнішній політиці. Ця держава, яка є повноправним членом ЄС та НАТО, плавно схиляється в бік Росії. І на цьому фоні виділяється зухвала політика прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, який, прагнучи відновити колишню велич своєї держави в рамках «Великої Угорщини», обрав в якості нового союзника - В. Путіна.

Очевидно, що російський президент також бачить в Угорщині свого європейського союзника №1. Сьогодні його візити до Будапешту – звична справа. На порядку денному зазвичай питання надання Угорщині кредитів, прокладання нових шляхопроводів та питання підтримки енергетики шляхом побудови нових атомних енергоблоків. Проблема європейських санкцій також піднімається кожен раз і Угорщина активно просуває цю пропозицію в Європі. Маніпуляції з цінами на газ та нафту – ось улюблені важелі впливу Кремля. І за допомогою цих інструментів Росії вдається вести свою політику з перемінним успіхом, простягаючи свої щупальця до енергозалежних країн, в тому числі й до Угорщини.

Проблема русинів: відчайдушний сепаратизм чи мирне співіснування?

Закарпаття – надзвичайно унікальний регіон України. Ця область вміщує в собі безліч різних національних меншин та етносів. Це своєрідний культурне джерело, яке ввібрало в собі самобутні особливості імперій та республік під владою яких воно було і з часу проголошення незалежності є частиною України.

Незважаючи на це більш проблемними регіонами можна назвати лише окупований Схід та анексований Крим. На Закарпатті маємо і угорський національний рух, і непідконтрольну контрабандна мафія, якій ніхто досі не може дати раду, і незаконну вирубку заповідних лісів, і голову обладміністрації, якому тяжко вдається впоратися з ситуацією.

Але мова піде про русинів, які за останній час посилили свої позиції та поступово намагаються добитися своїх цілей в Україні. Світовий конгрес русинів, який нещодавно пройшов в Хорватії приніс певні неочікувані результати. Наприклад на цьому форумі у закарпатських представників був шанс виграти вибори на голову Світового конгресу. Їм навіть вдалося виграти перший тур виборів, але в другому турі вони поступилися представнику з Угорщини, Штефану Лявинцю, для якого це вже буде другий термін в кріслі голови організації.

«Закарпаття: змій угорського сепаратизму вичікує слушного часу»

Всьому світу відомо про складну ситуацію в Україні з огляду на анексію Криму та окупацію Донбасу. Проте, навіть не кожен українець зможе дати відповідь на питання, що відбувається на Закарпатті.

Закарпатська область – мультиетнічний та багатонаціональний регіон. Різноманіття культур викликане близькістю цієї області до Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії. По цій же причині на території Закарпаття проживає багато національних меншин. Найчисельніша з них – угорці. Близько 150 тисяч жителів регіону ідентифікують себе як угорці.

Україна - демократична держава, яка підписала Європейську хартію регіональних мов або мов меншин і зобов’язалась вести себе коректно по відношенню до національних меншин. Тому угорська мова в деяких населених пунктах Закарпаття має статус регіональної. Така ситуація дозволяє використання угорської мови на побутовому рівні, а місцями вже й на муніципальному. Якщо ви колись відвідаєте Закарпаття – не дивуйтесь, що багато вулиць, вивісок, пам’ятників  та будівель часто дублюються угорською мовою, а подекуди йменуються лише нею.

 Ситуацію ускладнює спрощена видача громадянства Угорщини особам за межами країни. Нову політику захисту угорців в інших країнах, яка ведеться урядом Віктора Орбана та його провідною партією «Фідес» важко назвати справедливою. Захищати своїх правильно, проте методи, які використовує Будапешт не назвеш такими, які весь світ називає демократичними. Сценарій культурної експансії та «захисту» угорської національної меншини проводиться не лише в Україні, а й в Словаччині та Румунії. 

Зараз угорські політики віддають перевагу «м’якій» силі. Не секрет, що парламент Угорщини виділяє мільйони форинтів на відкриття угорських садків, шкіл, вищих навчальних закладів на території Закарпаття. Вчителі та вихователі в цих закладах отримують окремі надбавки від Будапешту. Варто зазначити що теле- та радіо- мовлення на угорській мові тут – звична справа. Культурна експансія очевидно діє, адже угорська мова вже настільки стала звичною, що в деяких містах замінила українську. Тому не можна виключати ймовірність, що закарпатські угорці почнуть вимагати автономію, після отримання якої вже можна говорити й про приєднання регіону до Угорщини. Тим більше, що ідею відродження «Великої Угорщини» Будапешт активно пропагує серед угорської діаспори в сусідніх країнах: Румунії, Словаччині, Сербії, Україні та Чехії.

Свій вклад в цей процес вносить праворадикальна націоналістична угорська партія «Йоббік», яка до речі, займає третє місце в угорському парламенті. Вона заявила про намір відновлення «Великої Угорщини» та відкрито проводить свої заходи на території України. Однією з таких «дружелюбних» акцій можна назвати участь у псевдо-референдумах на Донбасі та Криму в якості спостерігачів. Міжнародна спільнота вже розглядає цю партію як ту, що не рахується з нормами міжнародного права та загальновизнаними демократичними принципами. Про що можна говорити коли дії голови партії «Йоббік» Габора Вони призвели до заборони на в’їзд не лише до України, а й до Румунії. 

Таких сусідів навряд чи назвеш дружніми. А що ви скажете коли дізнаєтесь, що прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан неодноразово був підозрюваний в зв’язках з ворогом України №1 – президентом РФ Володимиром Путіним. Москва дуже вдало використовує економічний важіль тиску для втягування Угорщини в свою орбіту впливу, перетворюючи її в інструмент захисту своїх інтересів в Європі.

Кожна дія повинна мати протидію й українцям слід це збагнути та почати відповідати на угорську експансію. Якщо справа йде до референдуму, то в ньому повинні брати участь лише українські громадяни – жителі Закарпаття, а не особи, які порушуючи закон, мають подвійне громадянство. Такий розвиток подій можливий не лише в Україна, а й в Румунії. Адже угорська діаспора вже давно прагне автономії в Південній Трансільванії. Спільна історія та довготривалі відносини це добре, проте ніколи не слід забувати про взаємну повагу, в тому числі й територіальну, оскільки Україна вже пройшла свій шлях від дружби до зради зі своїм «добрим» сусідом Росією.  

Україна пам’ятає своїх героїв

30 червня 2017 року по всій території України відбувалося відзначення 110-ї річниці з дня народження головнокомандувача УПА Романа Шухевича. В усіх регіонах проходили різні заходи присвячені пам’яті цієї видатної особистості.

Багато українців розуміють важливість історичного минулого та тих, хто створював історію нашої держави. Дійсно, зараз існує багато суперечок довкола постаті Романа Шухевича, але ті, хто засуджують діяльність українського героя забувають про те, що він виборював незалежність Української Держави та робив все для того, щоб ніхто не міг зазіхати на неї.

Якщо провести паралель, він виступав проти радянського та комуністичного режимів. І можна стверджувати, що його справа, яка розпочалася ще в минулому столітті, продовжується й досі.

Україна – демократична держава

Всі наші люди, все шановне панство

Отримує єдине громадянство –

Від самого народження до скону.

Все інше – відповідно до закону.

28 червня 2017 року Україна відзначає важливу державну подію - 21 річницю з дня прийняття Конституції. За ці роки, кожен громадянин мав змогу зрозуміти важливість Закону для сьогодення та стабільного майбутнього для кожного з нас.

З прийняттям цього документу, українці отримали можливість відстоювати свої права громадянина, а наша країна стала на один щабель з провідними демократичними країнами світу.

Зараз залишилось лише 7 країн, які не мають державної Конституції (в повному розумінні цього поняття), їх замінює визначений набір законодавчих актів. Такий підхід до законодавчої бази не зовсім відповідає демократичним нормам.

Адже, саме завдяки демократії та підтримці владою громадських ініціатив і неурядових організацій у західноєвропейських державах уже в другій половині ХХ сторіччя сформувалося розвинене й структуроване громадянське суспільство. А найбільш оптимальною вважається модель правління, в якій громадянське суспільство і держава співпрацюють один з одним.

Отже, Україна рухається в правильному напрямку, обираючи шлях процвітання та розвитку, відповідність європейським стандартам державного правління.

То ж давайте підтримаємо ті напрацювання, які протягом 21 року здійснювались в нашій країні, адже кожен громадянин може зробити особистий внесок в процвітання своєї держави.

Маємо бути сильними та єдиними

«Патріотизм – це перша ознака цивілізованої людини, якість, яка відрізняє людину від раба» (Наполеон Бонапарт).

На тлі подій, що відбуваються від початку російської агресії проти України, можна спостерігати тенденцію зміни ставлення наших сусідів до української державності. Від зневажливо – поблажливого в 2014 році з боку країн – світових лідерів до шанованого. Навіть, офіційні особи  Росії на початку збройного протистояння дозволяли собі прямі погрози і диктат, то зараз «висловлюють глибоке занепокоєння», а іноді просто  скиглять. В тому числі, і близька нам Угорщина ставить все менше і менше вимог до надання автономії територіям з компактним проживанням етнічних угорців - від «Притисянської» до культурної автономії.

На мою думку, це сталося завдяки тому, що Україна заявила про себе як сильна країна, що відповідає викликам сучасності. Особливо, Україну починають все більше і більше поважати і рахуватися в зв’язку з ефективним опором російському агресору: підступним, жорстоким і брехливим противником.

Так у нас ще багато проблем. Нам часто дорікають, іноді справедливо, в високому рівні корупції, засиллі олігархів, гальмуванні реформ, несприятливій соціально – економічній ситуації, але попри це наша країна впевнено рухається вперед.

Разом з тим є ще в нашому суспільстві громадяни, хто готовий любити Україну, але виключно за гроші, які Україна йому заплатить. І нас закарпатців іноді звинувачують у тому, що світогляд нам диктує холодильник, на відміну від мешканців східної частини України, яким його диктує телевізор. Так, ми дуже працьовиті, і власною працею здобуваємо добробут. Робимо наш край цвітучим і красивим. Недарма кількість туристів, яку прийняло Закарпаття складає  36% - більше ніж у Львівській і Івано – Франківській областях.

Слід усвідомити, що поки ми не станемо патріотами, не будемо наполегливо вирішувати нагальні проблеми всім суспільством, а не звитягами окремих Героїв (справжніми, без всяких лапок), ми не зможемо повною мірою пишатися, ні нашими вчинками, ні самими собою, ні своєю країною.

Гецко - маріонетка в руках Кремля

   З моменту початку конфлікту в Україні прокремлівська дезінформація є найважливішим інструментом, який використовують сепаратисти та сама Росія. Дезінформація залишається дуже ефективним засобом  провокування напруженості в Україні.

    Неодноразово в мережі з'являлася  інформація щодо створення народної республіки «Подкарпатская Русь» та заяв угорців, які зажадали автономії на Закарпатті. Тисячі диванних експертів висловлювали свої думки з цього приводу. Деякі вважають, що Угорщина ніколи не наважиться на відкриті заклики про автономію а Гецко то просто «Прем'єр Міністр» якого випустили з психлікарні. Роздмухування  «русинського руху» вигідно лише Росії та Угорщині, які не позбулись своїх імперіалістичних амбіцій.

   До набуття Україною незалежності Москва нічого не хотіла чути про існування міфічних русинів. І лише в 1991 році росіяни заговорили про новий  народ у центрі Європи. З того моменту  Москва почала діяти  через свою чисельну агентуру як на Закарпатті, так і в сусідніх країнах.

Подвійне поняття іноземного фінансування по-угорськи

Парламент Угорщини, проігнорувавши рекомендації Венеціанської комісії, схвалив суперечливий закон, що посилює контроль над неурядовими організаціями, які отримують фінансування з-за кордону. Мова йде про фінансування від закордонних донорів більш ніж на 24 тис. євро щорічно. У разі відмови заяви про іноземне фінансування їм загрожує закриття.

За словами прем'єр-міністра Угорщини Віктора Орбана, такі заходи покликані перешкоджати відмиванню грошей та фінансуванню тероризму. В свою чергу, неурядові організації та правозахисні групи стверджують, що впровадженням даного закону влада прагне придушити незалежні голоси. Але такі заходи дуже схожі на дії Москви щодо запровадження поняття «іноземних агентів», проти яких ФСБ застосували «правомірні» дії.

На Закарпатті зникне «nem értem»*

На фоні заяв угорського уряду про відновлення «історичної пам’яті», боротьби в міжнародних інституціях за скасування «декретів Бенеша» угорці Закарпаття досить скептично відносяться до політики «мадяризації Закарпаття».

Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ) після останньої конференції у квітні цього року змирились із посиленням уваги київської влади до Закарпаття.

Україна повертається в європейську сім'ю

Україна повертається в Євпропейську родину.

Ми Єдина країна з високими амбіціями та невичерпним потенціалом. 

Стаємо добрими газдами на своїй землі.

Ніхто нам не буде вказувати, що нам робити далі.

Діти найбільша цінність держави

1 червня по всій Україні відбулося святкування Міжнародного дня захисту дітей. Цей день є не менш важливим ніж інші релігійні чи державні свята для України, тому що події останніх років в Україні зробили дітей по справжньому дорослими.

Дехто з них в своєму невинному житті вже встигли побачити те, чого дорослі могли не бачити впродовж всього свого життя. Діти України швидко подорослішали. Змінились їх моральні та життєві цінності. В них вже сформувалось своє бачення про добро і зло, любов до Батьківщини та ставлення до своїх співвітчизників.

  Діти підтримують захисників своєї держави як можуть, піднімають моральний дух, тримають свої кулачки за спокій в країні та захисників, розуміючи по справжньому поняття МИР.

Маленька іскорка – велике полум’я шукає

Шановні читачі! Давайте згадаємо Україну декілька років тому. Коли ще територія нашої держави не була окупована ворожими військами, коли ми жили, працювали, навчалися в мирній країні й навіть не могли собі уявити, що війна колись торкнеться нашої землі.

Здається це було зовсім недавно, але й разом з тим вже так давно. Давно – тому, що три роки миру пролітають дуже швидко, а три роки війни – це довжелезні відрізки часу. Страх, біль, жаль, кров, сльози вже стомили людей, які звикли до миру та стабільності, які не мають агресивних намірів та бажають лише процвітання для себе та своєї держави.

Розвиток подій 2013-2014 рр. був стрімким та неочікуваним. Більшість людей не розуміли всієї глибини ситуації і навіть зараз багато українців не знають відповіді на запитання: «Чому так сталося?». Але така ситуація не виникла раптово і досвідчені аналітики та політологи передбачали не найкращий розвиток подій на Донбасі вже починаючи з 2000-х рр. До таких висновків підштовхувала національно-суспільна ситуація, яка формувалася на Донбасі.

Вже тоді, більшість політологів вважали, що на Сході України повністю відсутня національна українська свідомість. В численних містах переважає російська мова, а українська цілком витіснена з вузів, науково-дослідних установ, дитячих садків, шкіл, підприємств. Дійсно, багато ситуацій, які висвітлюватися аналітиками, були першими сигналами небезпеки. Але на жаль значна увага цьому не приділялася. Хоча прикладів, які носили антиукраїнський характер, було достатньо:

-                    в 2003 році московськими авторами М.Таничем та О.Федорковим  було написано гімн Луганщини і першим виконавцем цього гімну на День міста Луганська була російська група «Лесоповал»;

-                    в 2008 році в день 75-ї роковини Голодомору, почесний гість облради, колишній посол РФ в Україні Віктор Черномирдін «привіз у подарунок луганським п’ятикласникам кілька тисяч примірників підручників «Страноведение. Путешествие по Руси и России во времени, пространстве и языке», який відразу зумовлює «альтернативний погляд» на історію, оскільки луганські учні вивчали історію за цими російськими підручниками;

-                    2010 рік – очільником Луганської ОДА був «комсомолець, лобіст усього російського та радянського, «полум’яний» борець з українським фашизмом, мовою та історією Валерій Голенко»;

-                    2012 рік - 90%, російськомовних вузів, технікумів, ПТУ, шкіл, промислових підприємств, проектних організацій, усіх видів транспорту, сфери обслуговування; російськомовні назви міст, вулиць, більшість написів назв крамниць, установ, маршрутів транспорту, реклами, закликів, транспарантів тощо.

І це далеко не все, що суперечило національним принципам, але стало на заваді розвитку національної свідомості. Адже наскільки нам відомо, національна свідомість пробуджується, в першу чергу, з вивчення минулого свого народу, літератури, етнографії, вивчення рідної мови тощо.

Тепер проведемо паралель із Закарпаттям. На сучасному етапі ситуація з національною свідомістю національних меншин, зокрема угорської - не краща. Така ж іскра неприйняття всього українського спалахнула багато років тому і продовжує жевріти. Угорці Закарпаття наполягають на своїй автономії, забуваючи про українську державність, про територіальну цілісність та суверенність, думаючи лише про власні інтереси та про інтереси Угорщини. В свою чергу керівництво Угорщини сприяє таким прагненням, надаючи допомогу в реалізації різних «бажань» представників угорської національної меншини Закарпаття.

З хронологічної точки зору, еволюція «закарпатського сепаратизму» бере початок з часу здобуття незалежності Україною, тобто з початку 90-х років:

- на Закарпатті з’явилися самовільно встановлені угорськомовні таблички назв вулиць і населених пунктів, при цьому часто ігноруючи державну українську мову;

- 14 вересня 1991 року депутати Берегівської районної ради, велика частина з яких входила в громадські організації проугорського спрямування, ухвалили рішення провести референдум про створення в Берегівському районі «Угорського автономного округу»;

- 1995 рік – початок зведення серії монументів на честь підготовки до 1100-річчя здобуття угорцями нової батьківщини (відзначалося в 1996 році). Головним протиріччям у цьому питанні стало будівництво пам’ятника на Верецькому перевалі. Крім цього, у регіоні фіксували випадки використання національної угорської символіки при ігноруванні українських державних символів;

- 1997 рік – Будапешт розгорнув масштабну інформаційну кампанію про необхідність зведення угорських пам’ятників на Закарпатті, залучивши різноманітні інструменти впливу;

- після перемоги на парламентських виборах навесні 2010 року партії «Фідес», в Угорщині з’явилася тенденція до активної підтримки «закордонних угорців». Наприклад, в кінці 2010 року для організаційно-роз’яснювальної допомоги етнічним угорцям у місті Берегово з’явилося представництво депутата Європарламенту Бейли Ковача (права партія «Йоббік»);

- 1 січня 2011 року почав діяти закон про спрощення процедури отримання угорського громадянства для «українських угорців»;

- 28 березня 2014 року більше 40 громадських організацій почали збір підписів для звернення до Верховної Ради про «забезпечення культурної та регіональної автономії» для угорців. Трохи пізніше на сайті Радіо «Голос Росії» з’явилися заклики: «Закарпаття належить угорцям і русинам». Також містився натяк: створити закарпатську конфедерацію угорського і русинського народу;

- влітку 2014 року голова партії «Йоббік» Ґабор Вона спільно з Бейлою Ковачем – євродепутатом від «Йоббіка» і Мартоном Дендеші, главою кабінету закордонних справ партії, відвідали Москву, де обговорили з Путіним питання Закарпаття.

Так, слід зауважити що згідно закону про національні меншини в Україні, представники нацменшин мають визначені права в районах їх компактного проживання. Але, їх апетити щодо забезпечення прав зростають з кожним роком.

Отже, як на Донбасі так і на Закарпатті прослідковується певна схожість і цим спільним фактором виступає Москва. Вплив з боку російської сторони присутній, але він настільки завуальований та підступний, що способи впливу спрямовані на угорську сторону є досить неоднозначними. До них відноситься фінансування, використання домовленостей з керівництвом Угорщини, тиск на «слабкі місця» тощо. «Кремлівські куратори» намагаються всіма способами дестабілізувати ситуацію в Україні та спровокувати повторення «донбаського сценарію» на Закарпатті.

Будь-які імперські амбіції ведуть до кровопролиття

Специфічна дружба

В народі є такий вираз: «Коли є хитрі друзі і ворогів не треба». Дана істина знайшла своє підтвердження в «російсько-українській дружбі», коли раптом вчорашній «друг» (у будь-якому випадку росіяни себе так позиціювали) перетворюється на найлютішого ворога, здатного піти по трупах.

 Якщо озирнутись назад, то майже 10 років тому на Донбасі Москвою вже створювались передумови для виникнення конфлікту. Поштовхом до таких кроків стала «Помаранчева революція», яка не допустила до влади Януковича – маріонетку Путіна. Вже тоді, ніби-то на противагу протестним настроям, Пургін створив громадсько-політичну організацію «Донецька Республіка» та став активно просувати в маси ідеологію «Донбасс кормит всю Україну». Потім знову з'являється фігура Януковича і на цей раз його, на жаль, таки поставили на пост президента, що дозволило Москві безперепонно всувати свій ніс у внутрішні справи України.

Поважайте неньку-Батьківщину – ми всі її діти!

Історично усталені, а також накреслені за наслідками воєн державні кордони, завжди впливали на міжнаціональні відносини в регіонах та самосвідомість населення. І чим більша етнічна розмаїтість, тим складніше проводити внутрішню політику в державі, враховуючи потреби усіх національностей. 

Раніше, коли диктатор-Сталін формував «радянську націю», він не зважав на жодні потреби різних національних меншин. Він свідомо знищував відмінності та особливості народів для того, щоб максимально зрівняти всіх: туркменів, українців, бурятів та молдован. Сталін ламав звичний лад життя, переселяв народності та створював такі умови життя, щоб викоренити поняття національності «по крові», а залишити лише «національність по громадянству». Само так, штучно, народилася «радянська людина».

В Україні ж зараз все по іншому. В умовах незалежної України етнічні групи та національні меншини активно відроджували етнічну самобутність та різними способами намагалися проявити своє етнічне «Я». Не виключенням стало й Закарпаття.

Що мається на увазі під етнічним «Я»?

Це намагання створити якомога більш сприятливі для проживання умови представникам різних національних меншин. Зробити навкруги себе маленьку державу, яка б могла забезпечити комфортні умови проживання в мовному, культурному та традиційному середовищі, яке є близьким для представників меншин Закарпаття: українська влада впродовж років незалежності, не перешкоджала будь-яким ініціативам з боку національних меншин, навпаки навіть сприяла їх розвитку.

Хочете мати радіо- та телепередачі рідною мовою? – Будь-ласка, слухайте та споглядайте. Хочете мати національні та недільні школи? – Будь-ласка навчайтеся та будьте розумними. Хочете повісити свій прапор чи назвати вулицю угорською мовою? – Ну.. якщо це відбувається в рамках Закону та задовольнить ваші потреби, ніхто не проти і т.д.

А що ж в результаті? Чим більше було дозволено представникам національних меншин Закарпаття, тим менше поваги та вдячності Україні. Вслід за потребами з’явилися вимоги з нотками антиукраїнської ідеології, що стало підґрунтям для різних непорозумінь.

Отже усім національним меншинам Закарпаття хочеться нагадати, що Україна – це мати, а не мачуха. А Батьківщину, як і батьків, не вибирають. І не потрібно себе поводити так, нібито хтось намагається нав’язати свою думку та примусити любити свою державу. Любити ніхто і нікого примусити не в силі, але поважати та цінувати свою державу необхідно усім. А якщо буде повага, то й буде розуміння того, що усе населення України – це діти своєї землі.