Класика «референдумських ігрищ»: «Ми за ценой нє пастаїм»

Я не дивуюсь тупій наполегливості владних верхушок Закарпаття в ідеї просування результатів «місцевого референдуму» 1991 року.

Така «жага до справедливості» мусувалась агентами маскви впродовж 25 років Незалежності України.

Московська гебня все ж таки вирішила розігрувати карту «мєстнаво рєфєрєндума» руками «істінних руССінов».

Закарпатська обласна рада 24 січня 1992 р. своїм рішенням затвердила і прийняла звернення до Верховної Ради України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України», у якому в порядку законодавчої ініціативи звернулась до Верховної Ради України щодо внесення змін та доповнень до Конституції України. Зокрема, ч. 1 ст. 77 пропонувалося доповнити словами: «В Україні є спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття». Також пропонувалося доповнити Конституцію України ст. 75-2: «Спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття є складовою частиною України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання».

ЦІ ПРОПОЗИЦІЇ БУЛИ ВІДХИЛЕНІ Верховною Радою України, як такі, що суперечать чинному законодавству.

НЕЗАКОННИЙ ЗАКАРПАТСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ 1991 РОКУ

Чому «закарпатський місцевий референдум» 1991 року НЕЗАКОННИЙ

На 25 році Незалежності України знову зі совкового смітника історії витягують заяложені спекуляції «руССінів» навколо грудневого місцевого референдуму 1991 р.

На думку «політичного руССінства», населення краю проголосувало за надання «автономії Закарпаттю у складі України», яка в подальшому «віроломно» не втілила в життя настанови закарпатців.

Неправда, і ось чому.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною демократичною державою. Однак, згідно з чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом.

Тому того самого дня, крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято й Постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України», якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.

31 жовтня 1991 року у Закарпатський обласній раді було прийнято НЕЗАКОННЕ рішення «Про проведення обласного референдуму» щодо «автономії Закарпаття». Просувало ці ідеї таке собі «Товариство підкарпатських русинів».

«І Мертвим і Живим, і Ненародженим…»

Українського пророка Тараса Григоровича Шевченка увіковічнили у  Берегово. Відкриттю пам’ятника Кобзареві у нашому місті передувало багато дискусій та обговорень. Звичайно, можна було б і швидше це зробити, приурочивши до 200-річчя його народження чи, хоча б, 155-річчя від дати смерті Шевченка, яка саме випала цьогоріч. Однак, українці довго запрягають, проте впевнено їдуть.

Закарпаття завжди славилось інноваційними підходами до вирішення будь-яких проблем. І до встановлення пам’ятника Великому Кобзарю підійшли теж інноваційно. Шевченко - молодий, сповнений сил революціонер-будитель українців, а не кремезний козарлюга закутий в камінь та ще й в старечому віці. Ми нарешті відкинули совкову манеру зображення наших національних героїв. Юність - уособлює силу, життєву енергію, жагу до творіння та прагнення до нових звершень.

В такій іпостасі наш Кобзар символізує Відродження Українського Духу у нашому Закарпатті, без якого Європейська Незалежна Україна не буде повноцінною. І починається це відродження не будь-де, а в моєму рідному місті, що давно потерпає від недоімперських зазіхань мадярів, румунів та «руско-русінскава міра». Ось відповідь цим «імперським яструбам».

«Срібна земля» - це Україна!

У час Великого випробування для Державності України – кривавої війни за суверенність і незалежність від впливу «старшого брата» Росії, економічних реформ та остаточного становлення Держави як самостійного геополітичного гравця на світовій арені, закарпатці залишаються вірними своїм переконанням і традиціям.

Незважаючи на підступні намагання сусідніх країн спровокувати невдоволення та бунтарські акції проти законної української влади, жителі Закарпатської області України сміливо протистоять сепаратистським проявам.

За гроші Москви, горе-патріоти «русини» намагаються пересварити українців між собою, б’ючи по найболючішому місцю кожного з нас – фінансових негараздах.

Після закінчення московських вищих шкіл у часи тоталітарного СРСР, ці, т.зв. «закарпатці», нічого не зробили ні для господарського, ні для соціального розвитку цього багатого краю. Натомість з початком російсько-української війни на сході нашої Держави, вони різко взялись виконувати вказівки українофоба №1 – Путіна – по дестабілізації українських патріотичних регіонів.

Вороги Соборності України починають маніпулювати темами незаконних референдумів ХХ століття; створенням на папері «світових» організацій по захисту «русинів», приписуючи собі ледь не мільйонну чисельність; організовувати шовіністичні акції «повернення додому» Закарпаття, розмахуючи недійсним Тріанонським договором.

Тріанонський договір  — підписаний 4 червня 1920 у Версалі між країнами Антанти й Угорщиною. Договором було визначено кордони між Угорщиною та сусідніми країнами — Австрією, Румунією, Чехословаччиною, Королівством сербів, хорватів і словенців — після розпаду Австро-Угорщини. Закарпатська Україна передавалася від Угорщини до Чехословаччини на правах автономії, що на практиці не було забезпечено. Протягом 1938 — 1940 договір був підданий ревізії. Зокрема, Угорщина захопила Закарпатську Україну (1939). Після Другої світової війни кордони Угорщини, встановлені Тріанонським мирним договором, були відновлені Паризьким мирним договором від 10 лютого 1947 (за винятком Закарпатської України, яка у 1945 увійшла до  УРСР).