Класика «референдумських ігрищ»: «Ми за ценой нє пастаїм»

Я не дивуюсь тупій наполегливості владних верхушок Закарпаття в ідеї просування результатів «місцевого референдуму» 1991 року.

Така «жага до справедливості» мусувалась агентами маскви впродовж 25 років Незалежності України.

Московська гебня все ж таки вирішила розігрувати карту «мєстнаво рєфєрєндума» руками «істінних руССінов».

Закарпатська обласна рада 24 січня 1992 р. своїм рішенням затвердила і прийняла звернення до Верховної Ради України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України», у якому в порядку законодавчої ініціативи звернулась до Верховної Ради України щодо внесення змін та доповнень до Конституції України. Зокрема, ч. 1 ст. 77 пропонувалося доповнити словами: «В Україні є спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття». Також пропонувалося доповнити Конституцію України ст. 75-2: «Спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття є складовою частиною України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання».

ЦІ ПРОПОЗИЦІЇ БУЛИ ВІДХИЛЕНІ Верховною Радою України, як такі, що суперечать чинному законодавству.

Аж 31 травня 1993 р. Закарпатська обласна рада та Закарпатська обласна державна адміністрація на XII сесії 11-го скликання винесли рішення, яким затвердили результати загальнообласного референдуму 1 грудня 1991 р., про що свідчить п. 1 самого рішення без номера від 31 травня 1993 р. Закарпатської обласної ради народних депутатів «Про затвердження результатів загальнообласного референдуму 1 грудня 1991 року та про заяву керівництва обласної державної адміністрації, обласної ради народних депутатів від 25 травня 1993 року». Таке враження, що закарпатські «можновладці» втомились уже від цих ігрищ. Тому, можливо, і зробили хід конем — реєстраційний номер такому «архіважному дакумєнту» не дали.

Якщо рішення не має номера — то, таке рішення не правочинне. Крапка.

З початком Чеченських воєн (1994 р.) расєя кинула усі феесбешні сили на придушення законного права чеченців на самовизначення. Про «закарпатський референдум» забули. «Но сплящіє агєнти осталісь» - на всяк випадок.

Серед таких «агєнтов» був і Микола Ілліч Бурак, «он же «кагебіст Закарпатья”, «он же» голова “закарпатського народного об’єднання “СубКарпатія”. На долю цього професійного «чекіста» випало в 2008 році серйозне завдання «от самова путина», яке він успішно провалив. Однак забігати вперед не буду.

Допоки «істінниє руССкіє» гвалтували чеченських жінок та вбивали чеченських дітей пачками, доти в Закарпатті питання «місцевого референдуму» ніхто не зачіпав. Усі гроші ішли на Чечню.

Місцеві політичні еліти заспокоїлись і спокійно «ганяли ліс». Нікому навіть в голову не приходило згадувати про якийсь референдум.

З початком російсько-грузинської війни, масква знову активізувала своїх «сплячих красунь на Закарпатті». Однак, про це - згодом.

Не забуваймо своєї історії. Коли її забуваєш, вона нас починає карати. Хоча у випадку з Кримом і Донбасом, історія їх віддубасила «по шахтьорскі».