Релігійна війна на Закарпатті

Мав нагоду прочитати цікаву новину – в Івано-Франкіську єпархія УПЦ МП (московські попи) поскаржилась представникам Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні на місцеву владу через нібито ущемлення їхніх прав.

Якщо коротко про суть справи, то московська церква в Івано-Франківську вперто не бажає звільнити приміщення для облаштування дитсадка, який і був раніше в цьому приміщенні. Хоча неподалік дитячого закладу МП вже збудувала собі хороми.

І це не перший випадок не виконання Законів України представниками МП, адже окрім дитсадочка  є щонайменше три судових рішення про повернення церков від УПЦ МП до їх законних власників .

Ще одним яскравим прикладом небажання МП дотримуватись Законів є ситуація, що склалася навколо будівництва українського храму у Тячеві. Це перша церква Київського патріархату в місті і лише друга – в Тячівському районі. Майже з самого початку будівництва церкви представники Московського патріархату погрожували розправою та підпалом церкви. Складається враження, що московські попи бояться втратити українців, які, маючи можливість вибору, ходитимуть до справжньої української православної церкви з центром у Києві, а не в Москві.

Фактом є те, що представники Російської Православної Церкви, зокрема її структурного підрозділу в Україні, УПЦ МП, в особі безкарно діючих на нашій землі провідників «лжерусского мира», не цураються жодних брудних і злочинних методів з метою подальшого обману наших співвітчизників в інтересах чужих нам Московської Церкви та московсько-путінського агресора.  І це  не дивно, адже УПЦ МП, на сьогодні є розкольницькою церковною структурою в Україні, яка порушуючи святі догмати та канони Вселенської Православної Церкви розділяє український народ, залякуючи парафіян та відверто їх тероризуючи.

Невже мешканці Закарпаття і всієї України дозволять господарювати на власній землі церкві, що підтримує сепаратистів та їх прибічників. Московська церква має знати своє місце, а місце їй за поребриком. Не бути в Україні молитвам за кровожерливого московського патріарха (Ну хіба, що чисто по християнські як за наших ворогів).

Редакція «Українського Закарпаття» не боїться анафем, тим паче від церков сумнівного статусу. Що тут скажеш – «пора виганяти свиню, яку свого часу, впустили  під стіл, бо вона вже на стіл лізе».

«Русинська мова» - мова чи діалект?

До Дня української мови та писемності хочу розвіяти популярні міфи держави-агресора про «русинську мову» на Закарпатті.

Що таке справжня русинська мова?

Русинська мова - літературна мікромова, поширена на території Сербії (провінція Воєводино) та частково у Хорватії.

Русинська мова виникла з говірки жителів сіл Східної Словаччини (або з лемківського діалекту) після їх переселення у середині ХVІІІ століття до сербських сіл Керестур (Крстур) та Коцур (Куцура).

Як з'явився «пудкарпатский русинський язик»?

На Закарпатті ідею місцевої русинської мови у ХХ столітті просували москвофіли на подобі Духновича, які дуже хотіли возз'єднатись з москвою духовно і територіально. Найбільш влучно про русинську мову на Закарпатті ідеться в постанові № 62756/19 надзвичайно авторитетної на поч. ХХ ст. Чеської академії наук і мистецтв від 20 грудня 1919 р.: «Оскільки місцеве руське наріччя в Карпатській Русі є незаперечно наріччям малоруським, треба писемною мовою тамтешнього населення визнати мову малоруську, тобто українську».

На даний час існує три кодифіковані русинські мікромови — «сербська» (бачвансько-сремська або паннонська/бачвансько-русинська), «словацька» (лемківсько-пряшівська або русинська на Пряшівщині/шарисько-пряшівська) та «польська» (лемківська у Польщі або лемківсько-горлицька).

Закарпатська «русинська мова» є масивом українських говорів - середньозакарпатського, лемківського, бойківського (верховинський діалект) та гуцульського. Для цієї мови відсутня кодифікація. Простіше кажучи, у цього міксу діалектів української мови відсутнє офіційне визнання й опис в граматиках, словниках, довідниках, що мають авторитет в суспільстві.

«Русинський» діалект української мови, яким розмовляє 10,1% закарпатців, промосковські сили хочуть подати як окрему групу мов. Ось цих 10% носіїв «русинської мови» за задумом Суркова повинні були кричати «учуйте руССінов» (закарпатський аналог «услиштє данбасс»).

На жаль, роздування теми «русинської мови» та «русинів» у Закарпатті вигідно не тільки росії.

 Для Словаччини, Польщі, Угорщини та Румунії це вигідний інструмент «розділяй і володарюй». Значно зручніше мати справу з нечисленною штучною меншиною, ніж із невід'ємною частиною 45-мільйонної держави України.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ - НЕВІД'ЄМНА ЧАСТИНА УКРАЇНИ

Дуже часто доводиться чути від друзів та знайомих інформацію, що наші країни-сусіди (Угорщина, Словаччина і Румунія) шукають тільки приводів для пред'явлення територіальних претензій щодо України. Напад Росії на Україну в стилі «нас там нєт» запустив добре фінансовані кампанії цих країн на Закарпатті. Прослідковується чітка політика поширення ревізіоністських чуток про ображену Тріанонським договором Угорщину та відновлення «історичної справедливості» згідно із Віденськими арбітражами.

Хочу раз і назавжди поставити крапку на цих «слухах», які підігріваються місцевими князьками з «дуже бідними» фінансовими деклараціями і «батюшками» у своїх приватних храмах.

Почнемо з Ялтинської конференції 4 - 11 лютого 1945 р., яка по суті була початком творення нової архітектури безпеки у Європі та світі.

На цій конференції Рузвельт, Черчіль та Сталін домовилися скликати міжнародну конференцію для створення ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско.

Саме в Ялті 11 лютого й було вирішено «Великою трійкою» включити в число фундаторів ООН Україну й Білорусь. Керівники США й Англії вперше зафіксували міжнародний статус України у теперішніх кордонах.

У Сан-Франциско (США) 25 квітня 1945 р. відкрилась установча конференція, що мала створити міжнародну організацію безпеки ООН. Україна стала країною-засновницею ООН.

29 червня 1945 р. у результаті підписання радянсько-чехословацького договору про Закарпатську Україну (не Підкарпатську Русь) наш край перейшов до складу Української РСР.

Паризька мирна конференція завершилася підписанням Паризьких мирних договорів 10 лютого 1947, згідно з якими:

1. Угорщина була відновлена в кордонах 1937 року.

Обидва Віденські арбітражі було визнано недійсними, збільшення територій Угорщини за рахунок Чехословаччини та Румунії визнано НЕПРИПУСТИМИМ. Територіальні пункти Тріанонського договору підтверджено.

2. Румунія була відновлена в кордонах 1 січня 1941 року, за винятком кордону з Угорщиною, що повернувся до свого довоєнного стану.

Бессарабію і Північну Буковину Румунія повернула до складу УРСР.

А тепер про правонаступництво України:

- згідно зі ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України» «Державний кордон Союзу РСР та  кордон  між  Українською  РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова, що відмежовує територію України від інших держав за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України».

- Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7 цього ж Закону).

3 грудня 1991 року Угорщина, 8 грудня 1991 року Чехословаччина, 8 січня 1992 року Румунія визнали незалежність України в її теперішніх кордонах.

Читайте Закони України, а не «витвори» хворої уяви «руССінов» гєцко & фсб company.

Усі гарячі голови в країнах-сусідах України повинні пам'ятати, дестабілізуючи ситуацію на Закарпатті, ви наполегливо крокуєте до чергових втрат своїх територій.