Специфічна дружба

В народі є такий вираз: «Коли є хитрі друзі і ворогів не треба». Дана істина знайшла своє підтвердження в «російсько-українській дружбі», коли раптом вчорашній «друг» (у будь-якому випадку росіяни себе так позиціювали) перетворюється на найлютішого ворога, здатного піти по трупах.

 Якщо озирнутись назад, то майже 10 років тому на Донбасі Москвою вже створювались передумови для виникнення конфлікту. Поштовхом до таких кроків стала «Помаранчева революція», яка не допустила до влади Януковича – маріонетку Путіна. Вже тоді, ніби-то на противагу протестним настроям, Пургін створив громадсько-політичну організацію «Донецька Республіка» та став активно просувати в маси ідеологію «Донбасс кормит всю Україну». Потім знову з'являється фігура Януковича і на цей раз його, на жаль, таки поставили на пост президента, що дозволило Москві безперепонно всувати свій ніс у внутрішні справи України.

Поважайте неньку-Батьківщину – ми всі її діти!

Історично усталені, а також накреслені за наслідками воєн державні кордони, завжди впливали на міжнаціональні відносини в регіонах та самосвідомість населення. І чим більша етнічна розмаїтість, тим складніше проводити внутрішню політику в державі, враховуючи потреби усіх національностей. 

Раніше, коли диктатор-Сталін формував «радянську націю», він не зважав на жодні потреби різних національних меншин. Він свідомо знищував відмінності та особливості народів для того, щоб максимально зрівняти всіх: туркменів, українців, бурятів та молдован. Сталін ламав звичний лад життя, переселяв народності та створював такі умови життя, щоб викоренити поняття національності «по крові», а залишити лише «національність по громадянству». Само так, штучно, народилася «радянська людина».

В Україні ж зараз все по іншому. В умовах незалежної України етнічні групи та національні меншини активно відроджували етнічну самобутність та різними способами намагалися проявити своє етнічне «Я». Не виключенням стало й Закарпаття.

Що мається на увазі під етнічним «Я»?

Це намагання створити якомога більш сприятливі для проживання умови представникам різних національних меншин. Зробити навкруги себе маленьку державу, яка б могла забезпечити комфортні умови проживання в мовному, культурному та традиційному середовищі, яке є близьким для представників меншин Закарпаття: українська влада впродовж років незалежності, не перешкоджала будь-яким ініціативам з боку національних меншин, навпаки навіть сприяла їх розвитку.

Хочете мати радіо- та телепередачі рідною мовою? – Будь-ласка, слухайте та споглядайте. Хочете мати національні та недільні школи? – Будь-ласка навчайтеся та будьте розумними. Хочете повісити свій прапор чи назвати вулицю угорською мовою? – Ну.. якщо це відбувається в рамках Закону та задовольнить ваші потреби, ніхто не проти і т.д.

А що ж в результаті? Чим більше було дозволено представникам національних меншин Закарпаття, тим менше поваги та вдячності Україні. Вслід за потребами з’явилися вимоги з нотками антиукраїнської ідеології, що стало підґрунтям для різних непорозумінь.

Отже усім національним меншинам Закарпаття хочеться нагадати, що Україна – це мати, а не мачуха. А Батьківщину, як і батьків, не вибирають. І не потрібно себе поводити так, нібито хтось намагається нав’язати свою думку та примусити любити свою державу. Любити ніхто і нікого примусити не в силі, але поважати та цінувати свою державу необхідно усім. А якщо буде повага, то й буде розуміння того, що усе населення України – це діти своєї землі.

Чи насправді русинство у сусідів краще?

На Закарпатті останнім часом розгорілися національні пристрасті. Особливо «ображеними» виявились угорці та русини. Етнічні угорці Закарпаття звісно дотримуються загального політичного курсу своєї Батьківщини, яка лобіює власні інтереси в Західній Україні через власну діаспору. А ось русини не припиняють дивувати.
Черговий раз на обговорення була винесена тема визнання русинів національністю, підкреслюючи те, що в інших сусідніх країнах русини зазначаються у переписах населення не як етнічна група, а повноцінна національна меншина. Але, скоріш за все, ці оратори або не володіють дійсною ситуацією про своїх братів-русинів, або свідомо її замовчують.

Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці

З початком виникнення конфлікту на Донбасі, Україна переживає дуже не легкі часи. Більшість представників міжнародної спільноти та міжнародних європейських організацій намагаються сприяти політичному врегулюванню конфліктної ситуації в Україні.
Росія в свою ж чергу, будучи головним ініціатором та учасником конфлікту на Донбасі, не задовольняється лише одним вектором своєї «злочинної діяльності», вона прагне сприяти сепаратизму по всій території України. Криму та Донбасу їй замало,  «криваві руки агресора» хочуть зачепити  й Західну Україну, Закарпаття.

Послужливий дурень небезпечніше ворога

З початком конфлікту на Сході України, як гриби після дощу, в країні почали з’являтися різні громадські, активістські організації та рухи проукраїнського та антиукраїнського спрямування. Є й такі, які існували ще до початку конфлікту, але найбільш активно почали діяти в особливо тяжкий для країни час.

До одного з таких рухів можна віднести «Карпатську Січ», яку представляють активісти об'єднані спільними ідеями національного та соціального відродження української нації. Члени «Карпатської Січі» виступають на захист національної ідеї, а саме «відродження та розквіту української нації в Самостійній Соборній Державі» та мають на меті «поширення, розбудову і утвердження національних ідей та принципів. Виховання людей честі і чину, тих, хто прагне фізичного вдосконалення і духовного піднесення, тобто – справжньої національної еліти. Повалення антинаціонального режиму влади, захист інтересів Української Нації та утвердження Самостійної Соборної Української Держави».

Чи загрожує Закарпаттю нашестя «угорського миру»?

Путін і Орбан підтримують тісні відносини.  «Обмежена національна демократія»,  яку будує угорський прем'єр, у багатьох рисах нагадує «керовану демократію» в Росії

Нещодавно, в інтернет-мережі з’явилася інформація щодо реконструкції угорського «Золотого потягу»,  в якому «по колишніх землях імперії возили нетлінну правицю Іштвана І Святого - першого угорського короля. У 1939 році він побував на Закарпатті - із зупинками в Ужгороді, Мукачеві та Берегові».

За словами Імре Вота, голови Асоціації захисників угорської корони, після реконструкції потяг можливо вирушить до регіонів, де проживають угорці за кордоном, зокрема у Трансильванію. Тобто, маршрут цього потягу проходитиме по теренах колишньої Австро-Угорщини, ймовірно й по Закарпаттю.

Схожа ситуація з символічними «візитами» відбувалася у 2013 році, коли на святкування 1025-річчя Хрещення Русі в Україну (Київ) на броньованому літерному потязі прибув патріарх Московський Кирило.

«Золотий потяг» перетворюють у символ відродження «Великої Угорщини» та стремління до «угорського миру». Адже його первинною метою й було об'єднання угорців навколо ідеї «Великої Угорщини», яку зруйнував Тріанонський договір 1920 року.

Чому ми спостерігаємо таку схожість намірів між абсолютно різними країнами? Росія – міжнародно визнаний агресор, який напав на Україну, а ідея «русского мира» знищила тисячі людських життів. Угорщина, не дивлячись на те, що є партнером і сусідом України, намагається наслідувати поведінку Кремля. Невже Будапешт стає на хибний шлях?

Барон Іштван Добо з Руска - рятіник Егеру й Європи

Видатні постаті – як мова, культура і традиції є національною гордістю кожної держави і навіть символом нації. Якщо територіальний склад держави за різних часів та обставин міг змінюватись, то видатні діячі назавжди залишаються в національній пам’яті.

На сучасному етапі, українські історики та діячі культури намагаються привернути увагу до видатних історичних постатей держави, адже раніше багато чого замовчувалося. І якщо зазирнути у вир історичних подій, то виявиться, що більшість видатних особистостей захищали свою Батьківщину. З часом її територіальна приналежність змінилась, але поняття рідної домівки залишилось.

Однією з таких історичних особистостей, про яку на даний час знають не так багато сучасних українців, але яка дійсно є героїчним образом минулих століть є Іштван Добо.

І. Добо народився в селі Середнє (сучасна Україна, Закарпатська область). Походив із знатної слов’янської родини Дубів відомої з ХІІІ століття (в подальшому прізвище та рід були мадяризовані).

Угорське королівство потерпало у ті часи від османської орди, що просувалась все більше на Захід – в саме серце Європи (це дещо нагадує нам сучасність з просуванням орди московської у тому ж напрямі). Батько Іштвана – Домокош прославився хоробрим воїном у битві під Мохачем, де на захист королівства у єдиному війську виступили угорці, чехи, хорвати та русичі,  що населяли королівство (як і нині на захист України стали всі громадяни незалежно від національності). За проявлену доблесть Домокошу був наданий Середнянський замок в Підкарпатській Русі.

Сам же Іштван Добо прославився героїчним захистом Егерської фортеці. А героїчною вона стала тому, що у підпорядкуванні коменданта І. Добо були всього лиш 2100 воїнів, супроти 80-тисячного турецького війська. Та майстерно організована оборона зірвала план наступу турків на Відень. За що барон Іштван Добо з Руска отримав нові володіння у Трансільванії, замки Діва і Самошуйвар. А також в його розпорядженні опинилося кілька тисяч полонених турків. Кажуть, що саме вони кирками видовбали знамениті Середнянські винні підвали, за що їх довгий час називали “турецькими”. Сім’я Добо внесла посильний вклад у розвиток виноградарства в регіоні та значно розширила свій родовий замок у Середньому.

З того часу, як в Угорщині, так і в Україні, а саме на Закарпатті, відбувається вшанування його пам’яті та відкриття все нових і нових меморіалів. Нещодавно, в селищі Середнє було відкрито бюст Іштвану Добо. За словами, ініціаторів та учасників заходу, І. Добо був угорським військовим. Але, таке однозначне ствердження є недоречним, оскільки більшу частину свого життя він прожив в Королівстві Угорському, до складу якого на той час входило й Українське Закарпаття, а його рід завжди наголошував на своєму руському походженні.

Отже, героїчним вчинком І. Добо можуть пишатися та вшановувати його пам’ять не тільки угорці, а й всі ті, які колись входили до складу Королівства Угорського, а саме: Словаччина, Хорватія і Славонія, Трансільванія, Воєводина. І звісно ж мешканці українського Закарпаття та загалом України, бо ми є нащадками славних прадідів наших!