Специфічна дружба

В народі є такий вираз: «Коли є хитрі друзі і ворогів не треба». Дана істина знайшла своє підтвердження в «російсько-українській дружбі», коли раптом вчорашній «друг» (у будь-якому випадку росіяни себе так позиціювали) перетворюється на найлютішого ворога, здатного піти по трупах.

 Якщо озирнутись назад, то майже 10 років тому на Донбасі Москвою вже створювались передумови для виникнення конфлікту. Поштовхом до таких кроків стала «Помаранчева революція», яка не допустила до влади Януковича – маріонетку Путіна. Вже тоді, ніби-то на противагу протестним настроям, Пургін створив громадсько-політичну організацію «Донецька Республіка» та став активно просувати в маси ідеологію «Донбасс кормит всю Україну». Потім знову з'являється фігура Януковича і на цей раз його, на жаль, таки поставили на пост президента, що дозволило Москві безперепонно всувати свій ніс у внутрішні справи України.

Революція гідності поставила жирну крапку на такому «віддаленому керуванні», адже врешті-решт людському терпінню приходить логічний кінець. Ось саме тоді, спеціально створені «партії» та «громадські рухи» на кшталт «Донецька Республіка» розгорнули свою фантастичну діяльність: масові протести, «Путін введі войска», «Росія нам поможет» як чума поповзли по Донбасу. Але хочу зауважити, що до цих заходів «донбаська еліта» вже була підготовлена: були привезені тони пропагандистського причандалля таких як «георгієвські стрічки», російські прапори, плакати, банери, агітки та «незалежні» журналісти. Слід розуміти, що такі речі коштують колосальних коштів, тому не тіште себе ілюзією, що якийсь шахтар або робітниця металургійного заводу всю ніч робила прапорці та малювала стрічки. Тим більше, як не крути, це символіка іншої країни і купити її в будь-якому магазині сувенірів не так просто. Саме з таких, на перший погляд невинних партій розпочала свій кривавий шлях Росія на теренах України.

А зараз давайте повернемо свій погляд у протилежну сторону. Так, я говорю про Захід України. На жаль, тут виявляється також не все гладко, як хотілось би. Одразу попереджу, що я жодним чином не прагну когось записати у «вороги», але маючи сумний досвід, картина, яка вимальовується, не виглядає зовсім безхмарною.

Наприклад, в березні в Угорщині пройшов Форум угорських депутатів від країн Карпатського басейну, в якому взяли участь офіційні особи угорського керівництва: спікер парламенту Угорщини Ласло Кьовер, міністр закордонних справ Петер Сійярто та держсекретар з питань національної політики Арпад Янош Потапі. Головна тема – захист угорських громад за кордоном, допомога у втіленні їх прагнень до автономій та просування освіти угорською мовою. Було б цікаво подивитись на реакцію угорського політикуму, якщо б українська меншина забажала свою автономію.

Нібито нічого злочинного в цьому немає, але, знов ж такі нагадаю, якби не сумний досвід «дружби» зі східним сусідом. Так само все починалось з розмов про автономії, особливі статуси, що потім перейшло на бажання федералізації та докотилось до відкритого збройного протистояння. Недарма зараз угорські представники заявляють про неіснуючі утиски національних меншин. При чому, навіть румуни, які ніколи не приховували свого інтересу до Буковини, відверто заявляють, що з дотриманням їх прав в Україні все гаразд.

Може прокремлівська кишенькова угорська партія «Фідес», яка більше за всіх кричить про «утиски» і розраховувала, що її галас підхоплять інші, але такого не сталось. Цікаво, що й закиди щодо «захисту власних громадян за кордоном» взяті вже із заїждженого російського сценарію, так само як в Грузії та Україні. Так само, як і колись на Донбасі, як гриби ростуть угорські громадські організації, які, на жаль, працюють зовсім не на користь України. Так само використовується державна та національна символіка Угорщини. Так само не шкодуються гроші на різноманітні заходи та проекти з популяризації всього угорського, включаючи й «історичну справедливість» та «ісконно» угорські землі.

Але Угорщина не Росія, слава Богу, і, як повноправний член Європейського союзу не дозволить собі відверто напасти на сусіда. Проте, в загальному, тенденція не досить хороша. Державні інтереси повинні бути на першому місці, але хочеться запитати угорців: а чи так добре вам живеться, що ваше керівництво витрачає шалені кошти на закордонних угорців? Чи так у вас все гарно з освітою, що надаються мільйони форинтів на садочки в Закарпатті? Чи не краще скерувати державний бюджет на розвиток власної інфраструктури, економіки та освіти?

На жаль питань багато, а відповідей обмаль. Ще раз наголошую, що нікого не хочу записати у вороги, але держава повинна поводити себе як держава, а не як голодна собака, яка так і дивиться як схопити шматок через паркан. Угорщина має зрозуміти, що імперські амбіції завжди закінчуються кровопролиттям. Чи готові угорці Закарпаття до такого повороту подій – навряд чи. Адже всі прагнуть спокійного життя в колі своєї сім’ї без чвар, зброї та безглуздих смертей.