Поважайте неньку-Батьківщину – ми всі її діти!

Історично усталені, а також накреслені за наслідками воєн державні кордони, завжди впливали на міжнаціональні відносини в регіонах та самосвідомість населення. І чим більша етнічна розмаїтість, тим складніше проводити внутрішню політику в державі, враховуючи потреби усіх національностей. 

Раніше, коли диктатор-Сталін формував «радянську націю», він не зважав на жодні потреби різних національних меншин. Він свідомо знищував відмінності та особливості народів для того, щоб максимально зрівняти всіх: туркменів, українців, бурятів та молдован. Сталін ламав звичний лад життя, переселяв народності та створював такі умови життя, щоб викоренити поняття національності «по крові», а залишити лише «національність по громадянству». Само так, штучно, народилася «радянська людина».

В Україні ж зараз все по іншому. В умовах незалежної України етнічні групи та національні меншини активно відроджували етнічну самобутність та різними способами намагалися проявити своє етнічне «Я». Не виключенням стало й Закарпаття.

Що мається на увазі під етнічним «Я»?

Це намагання створити якомога більш сприятливі для проживання умови представникам різних національних меншин. Зробити навкруги себе маленьку державу, яка б могла забезпечити комфортні умови проживання в мовному, культурному та традиційному середовищі, яке є близьким для представників меншин Закарпаття: українська влада впродовж років незалежності, не перешкоджала будь-яким ініціативам з боку національних меншин, навпаки навіть сприяла їх розвитку.

Хочете мати радіо- та телепередачі рідною мовою? – Будь-ласка, слухайте та споглядайте. Хочете мати національні та недільні школи? – Будь-ласка навчайтеся та будьте розумними. Хочете повісити свій прапор чи назвати вулицю угорською мовою? – Ну.. якщо це відбувається в рамках Закону та задовольнить ваші потреби, ніхто не проти і т.д.

А що ж в результаті? Чим більше було дозволено представникам національних меншин Закарпаття, тим менше поваги та вдячності Україні. Вслід за потребами з’явилися вимоги з нотками антиукраїнської ідеології, що стало підґрунтям для різних непорозумінь.

Отже усім національним меншинам Закарпаття хочеться нагадати, що Україна – це мати, а не мачуха. А Батьківщину, як і батьків, не вибирають. І не потрібно себе поводити так, нібито хтось намагається нав’язати свою думку та примусити любити свою державу. Любити ніхто і нікого примусити не в силі, але поважати та цінувати свою державу необхідно усім. А якщо буде повага, то й буде розуміння того, що усе населення України – це діти своєї землі.