Ми всі – це одна велика незалежна і неподільна Україна

Закарпатський край це найменший шматочок України, де досі в селах мешкають довгожителі, які пережили 7 влад і держав, не виходячи із власного обійстя. Саме тут серед мільйонного населення регіону, переважно компактно, проживають угорці. Це люди, які тут народилися і виросли. Але чомусь саме держава з найменшою в світі угорською діаспорою реально стала розглядатися Будапештом як можливий успішний проект угорської автономії.

Користуючись слабкістю держави й заручившись підтримкою Росії та угорських націоналістів у Європарламенті, окремі представники місцевого русинства та прихильники ідеї входження Закарпаття до «Великої Угорщини» робили спроби роздмухувати полум’я сепаратизму на Закарпатті, які, однак, не отримали і навряд чи колись отримають широку підтримку місцевого населення.

Це питання залишається болючим для радикальних угорських організацій і неодноразово на нього давалася відповідь, що «угорська автономія» – це порожнє гасло.

Який сенс взагалі вести пусті балачки про якусь там національну автономію та створювати фейкові засідання, якщо пересічних закарпатських угорців і русинів мало цікавлять питання сепаратизму та автономії.

Мене дуже тішить той факт, що дії окремих русинів таких як «Петька Гесько» та угорців обмежуються лише пустими балачками та смішними відео на ютюбі.

На Закарпатті буде тихо і спокійно. Це особливі люди, особлива частина України. Тут тисячу років живуть різні національності. Потреб автономії немає. Можливо, хтось і думає про автономію, але це не тенденція.

Релігійна війна на Закарпатті

Мав нагоду прочитати цікаву новину – в Івано-Франкіську єпархія УПЦ МП (московські попи) поскаржилась представникам Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ в Україні на місцеву владу через нібито ущемлення їхніх прав.

Якщо коротко про суть справи, то московська церква в Івано-Франківську вперто не бажає звільнити приміщення для облаштування дитсадка, який і був раніше в цьому приміщенні. Хоча неподалік дитячого закладу МП вже збудувала собі хороми.

І це не перший випадок не виконання Законів України представниками МП, адже окрім дитсадочка  є щонайменше три судових рішення про повернення церков від УПЦ МП до їх законних власників .

Ще одним яскравим прикладом небажання МП дотримуватись Законів є ситуація, що склалася навколо будівництва українського храму у Тячеві. Це перша церква Київського патріархату в місті і лише друга – в Тячівському районі. Майже з самого початку будівництва церкви представники Московського патріархату погрожували розправою та підпалом церкви. Складається враження, що московські попи бояться втратити українців, які, маючи можливість вибору, ходитимуть до справжньої української православної церкви з центром у Києві, а не в Москві.

Фактом є те, що представники Російської Православної Церкви, зокрема її структурного підрозділу в Україні, УПЦ МП, в особі безкарно діючих на нашій землі провідників «лжерусского мира», не цураються жодних брудних і злочинних методів з метою подальшого обману наших співвітчизників в інтересах чужих нам Московської Церкви та московсько-путінського агресора.  І це  не дивно, адже УПЦ МП, на сьогодні є розкольницькою церковною структурою в Україні, яка порушуючи святі догмати та канони Вселенської Православної Церкви розділяє український народ, залякуючи парафіян та відверто їх тероризуючи.

Невже мешканці Закарпаття і всієї України дозволять господарювати на власній землі церкві, що підтримує сепаратистів та їх прибічників. Московська церква має знати своє місце, а місце їй за поребриком. Не бути в Україні молитвам за кровожерливого московського патріарха (Ну хіба, що чисто по християнські як за наших ворогів).

Редакція «Українського Закарпаття» не боїться анафем, тим паче від церков сумнівного статусу. Що тут скажеш – «пора виганяти свиню, яку свого часу, впустили  під стіл, бо вона вже на стіл лізе».

«Русинська мова» - мова чи діалект?

До Дня української мови та писемності хочу розвіяти популярні міфи держави-агресора про «русинську мову» на Закарпатті.

Що таке справжня русинська мова?

Русинська мова - літературна мікромова, поширена на території Сербії (провінція Воєводино) та частково у Хорватії.

Русинська мова виникла з говірки жителів сіл Східної Словаччини (або з лемківського діалекту) після їх переселення у середині ХVІІІ століття до сербських сіл Керестур (Крстур) та Коцур (Куцура).

Як з'явився «пудкарпатский русинський язик»?

На Закарпатті ідею місцевої русинської мови у ХХ столітті просували москвофіли на подобі Духновича, які дуже хотіли возз'єднатись з москвою духовно і територіально. Найбільш влучно про русинську мову на Закарпатті ідеться в постанові № 62756/19 надзвичайно авторитетної на поч. ХХ ст. Чеської академії наук і мистецтв від 20 грудня 1919 р.: «Оскільки місцеве руське наріччя в Карпатській Русі є незаперечно наріччям малоруським, треба писемною мовою тамтешнього населення визнати мову малоруську, тобто українську».

На даний час існує три кодифіковані русинські мікромови — «сербська» (бачвансько-сремська або паннонська/бачвансько-русинська), «словацька» (лемківсько-пряшівська або русинська на Пряшівщині/шарисько-пряшівська) та «польська» (лемківська у Польщі або лемківсько-горлицька).

Закарпатська «русинська мова» є масивом українських говорів - середньозакарпатського, лемківського, бойківського (верховинський діалект) та гуцульського. Для цієї мови відсутня кодифікація. Простіше кажучи, у цього міксу діалектів української мови відсутнє офіційне визнання й опис в граматиках, словниках, довідниках, що мають авторитет в суспільстві.

«Русинський» діалект української мови, яким розмовляє 10,1% закарпатців, промосковські сили хочуть подати як окрему групу мов. Ось цих 10% носіїв «русинської мови» за задумом Суркова повинні були кричати «учуйте руССінов» (закарпатський аналог «услиштє данбасс»).

На жаль, роздування теми «русинської мови» та «русинів» у Закарпатті вигідно не тільки росії.

 Для Словаччини, Польщі, Угорщини та Румунії це вигідний інструмент «розділяй і володарюй». Значно зручніше мати справу з нечисленною штучною меншиною, ніж із невід'ємною частиною 45-мільйонної держави України.

ЗАКАРПАТСЬКА ОБЛАСТЬ - НЕВІД'ЄМНА ЧАСТИНА УКРАЇНИ

Дуже часто доводиться чути від друзів та знайомих інформацію, що наші країни-сусіди (Угорщина, Словаччина і Румунія) шукають тільки приводів для пред'явлення територіальних претензій щодо України. Напад Росії на Україну в стилі «нас там нєт» запустив добре фінансовані кампанії цих країн на Закарпатті. Прослідковується чітка політика поширення ревізіоністських чуток про ображену Тріанонським договором Угорщину та відновлення «історичної справедливості» згідно із Віденськими арбітражами.

Хочу раз і назавжди поставити крапку на цих «слухах», які підігріваються місцевими князьками з «дуже бідними» фінансовими деклараціями і «батюшками» у своїх приватних храмах.

Почнемо з Ялтинської конференції 4 - 11 лютого 1945 р., яка по суті була початком творення нової архітектури безпеки у Європі та світі.

На цій конференції Рузвельт, Черчіль та Сталін домовилися скликати міжнародну конференцію для створення ООН 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско.

Саме в Ялті 11 лютого й було вирішено «Великою трійкою» включити в число фундаторів ООН Україну й Білорусь. Керівники США й Англії вперше зафіксували міжнародний статус України у теперішніх кордонах.

У Сан-Франциско (США) 25 квітня 1945 р. відкрилась установча конференція, що мала створити міжнародну організацію безпеки ООН. Україна стала країною-засновницею ООН.

29 червня 1945 р. у результаті підписання радянсько-чехословацького договору про Закарпатську Україну (не Підкарпатську Русь) наш край перейшов до складу Української РСР.

Паризька мирна конференція завершилася підписанням Паризьких мирних договорів 10 лютого 1947, згідно з якими:

1. Угорщина була відновлена в кордонах 1937 року.

Обидва Віденські арбітражі було визнано недійсними, збільшення територій Угорщини за рахунок Чехословаччини та Румунії визнано НЕПРИПУСТИМИМ. Територіальні пункти Тріанонського договору підтверджено.

2. Румунія була відновлена в кордонах 1 січня 1941 року, за винятком кордону з Угорщиною, що повернувся до свого довоєнного стану.

Бессарабію і Північну Буковину Румунія повернула до складу УРСР.

А тепер про правонаступництво України:

- згідно зі ст. 5 Закону України «Про правонаступництво України» «Державний кордон Союзу РСР та  кордон  між  Українською  РСР і Білоруською РСР, РРФСР, Республікою Молдова, що відмежовує територію України від інших держав за станом на 16 липня 1990 року є державним кордоном України».

- Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (ст. 7 цього ж Закону).

3 грудня 1991 року Угорщина, 8 грудня 1991 року Чехословаччина, 8 січня 1992 року Румунія визнали незалежність України в її теперішніх кордонах.

Читайте Закони України, а не «витвори» хворої уяви «руССінов» гєцко & фсб company.

Усі гарячі голови в країнах-сусідах України повинні пам'ятати, дестабілізуючи ситуацію на Закарпатті, ви наполегливо крокуєте до чергових втрат своїх територій.

Остання путь «закарпатського референдуму»

З початком російсько-грузинської війни 2008 року путінська расєя почала активно впроваджувати в життя план «єдіной і неділімой».

Плануючи анексію Криму та захоплення південного сходу України, «таваріщі с маскви» не забували про Закарпатську область України. Знову пішло бабло рікою на «спєцапєрацию по атсаєдінєнію от бендеревской України Закарпатья».

Знаючи, що сегінь гєцко таких речей не потягне, феесбе ерефії вирішило «прівєсті в строй спящіх агєнтов». Головну ставку «вишшиє уми ФСБ» зробили на промосковське «закарпатське народне об’єднання «СубКарпатія». Організацію як громадську зареєстрували ще в далекому 93 році «про запас». Головою цієї громадської організації був генеральний директор виробничо-комерційної корпорації «Редія» - Микола Ілліч Бурак.

Цей колишній «кагебіст Закарпатья» і за сумісництвом «патріот руССінський» заробляв на життя «лісопильним та стругальним виробництвом» в Україні, тобто наживався на карпатському лісі.

Наприкінці 2009 р. «по пріказу свєрху» закарпатське народне об’єднання «СубКарпатія» звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання бездіяльності Закарпатської обласної ради та Закарпатської обласної державної адміністрації протиправною та  визнати бездіяльність відповідачів з приводу невиконання «загальнообласного референдуму» 1 грудня 1991 р. протиправною. Перепрошую за цю юридичну новелістику, однак намагаюсь смішніше, ой, серйозніше передати суть «позовної заяви».

Класика «референдумських ігрищ»: «Ми за ценой нє пастаїм»

Я не дивуюсь тупій наполегливості владних верхушок Закарпаття в ідеї просування результатів «місцевого референдуму» 1991 року.

Така «жага до справедливості» мусувалась агентами маскви впродовж 25 років Незалежності України.

Московська гебня все ж таки вирішила розігрувати карту «мєстнаво рєфєрєндума» руками «істінних руССінов».

Закарпатська обласна рада 24 січня 1992 р. своїм рішенням затвердила і прийняла звернення до Верховної Ради України «Про внесення змін і доповнень до Конституції України», у якому в порядку законодавчої ініціативи звернулась до Верховної Ради України щодо внесення змін та доповнень до Конституції України. Зокрема, ч. 1 ст. 77 пропонувалося доповнити словами: «В Україні є спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття». Також пропонувалося доповнити Конституцію України ст. 75-2: «Спеціальна самоврядна адміністративна територія Закарпаття є складовою частиною України і самостійно вирішує питання, віднесені до її відання».

ЦІ ПРОПОЗИЦІЇ БУЛИ ВІДХИЛЕНІ Верховною Радою України, як такі, що суперечать чинному законодавству.

Таких "руССінов" нам не треба

НЕЗАКОННИЙ ЗАКАРПАТСЬКИЙ РЕФЕРЕНДУМ 1991 РОКУ

Чому «закарпатський місцевий референдум» 1991 року НЕЗАКОННИЙ

На 25 році Незалежності України знову зі совкового смітника історії витягують заяложені спекуляції «руССінів» навколо грудневого місцевого референдуму 1991 р.

На думку «політичного руССінства», населення краю проголосувало за надання «автономії Закарпаттю у складі України», яка в подальшому «віроломно» не втілила в життя настанови закарпатців.

Неправда, і ось чому.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосила Україну незалежною демократичною державою. Однак, згідно з чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом.

Тому того самого дня, крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято й Постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України», якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.

31 жовтня 1991 року у Закарпатський обласній раді було прийнято НЕЗАКОННЕ рішення «Про проведення обласного референдуму» щодо «автономії Закарпаття». Просувало ці ідеї таке собі «Товариство підкарпатських русинів».

«РуССкій мір» на Закарпатті

Останнім часом на Закарпатті активізувалась діяльність УПЦ МП (або навіщо посередничати – РПЦ). Почалось все з хвилі реставрацій церков на московський лад. То бані поміняють на моковські «цибульки» як у с. Буківцьово то взагалі перебудують окрасу гуцульського храмобудування – церкву у с. Стебний.

Зрозуміло одне, випадковостей не буває і щоб не казали, це не недогляд чи бачення окремих виконавців – це спрямоване нищення пам’яток української сакральної архітектури. Кожна країна пишається своїми архітектурними школами, техніками чи місцевою інтерпретацією загальноєвропейських стилів. Так було і з цими храмами, що втілили українську інтерпретацію барокового стилю у дерев’яному храмі. Ясна річ, новим господарям храмів така відверта їх українськість та архітектурна довершеність не до вподоби. Тому вони зі всією силою приклалися аби ті більше відповідали «русскому стілю». То бані поміняють на «цибулькові», то хрести на правдиво «скрєпні» то взагалі перебудують, бо не вписується стиль в «істінно православний».

З чого така не приязнь до українських архітектурних надбань?

А все тому, що попередніми господарями храмів була Українська Греко-католицька церква, яка до приходу совєтів на Закарпаття мала панівні позиції. Власне у середовищі УПЦ та УГКЦ на Закарпатті зароджувались і поширювались українські ідеї, гуртувалась українська інтелігенція краю. Москвофільські та русинофільські ж ідеї поширювались у середовищі московської православної церкви.

ТУКЗ (KMKSZ) – «еталон» угорської культури на Закарпатті

Угорщина опинилась на грані політичної кризи. «Фідес» та «Йоббік» замучили угорців своїми прокремлівськими замашками і в результаті стрімко втрачають підтримку електорату.

У ході референдуму за квотами Євросоюзу на розселення біженців в Угорщині проголосувало менше 40% населення, отже референдум визнають таким, що не відбувся. Відповідно до законодавства Угорщини, результати референдуму можуть бути визнані дійсними лише у разі, якщо на них проголосували 50% громадян.

«Всє на с’єзд, таваріщі!»

Активність «русінських активістів» останнім часом пішла на спад. Закарпатці перестали цікавитись утопічними проблемами «руССінсково міра», тому феесбешники вирішили закинути чергову інформаційну качку про «з’їзд руССінов» у країні-агресорі. І зробили це через сєпарський сайт «РуCCкая весна».

Все у кращих традиціях совка. «З’їзд» відбувся, стенограма «з’їзду» на папері (Інтернеті) накарлякана і всьо. Далі «дєло тєхнікі» – поширити  цю всю совкову маячню якнаймасовіше «сілами фєрм ольгінских ботов».

«І Мертвим і Живим, і Ненародженим…»

Українського пророка Тараса Григоровича Шевченка увіковічнили у  Берегово. Відкриттю пам’ятника Кобзареві у нашому місті передувало багато дискусій та обговорень. Звичайно, можна було б і швидше це зробити, приурочивши до 200-річчя його народження чи, хоча б, 155-річчя від дати смерті Шевченка, яка саме випала цьогоріч. Однак, українці довго запрягають, проте впевнено їдуть.

Закарпаття завжди славилось інноваційними підходами до вирішення будь-яких проблем. І до встановлення пам’ятника Великому Кобзарю підійшли теж інноваційно. Шевченко - молодий, сповнений сил революціонер-будитель українців, а не кремезний козарлюга закутий в камінь та ще й в старечому віці. Ми нарешті відкинули совкову манеру зображення наших національних героїв. Юність - уособлює силу, життєву енергію, жагу до творіння та прагнення до нових звершень.

В такій іпостасі наш Кобзар символізує Відродження Українського Духу у нашому Закарпатті, без якого Європейська Незалежна Україна не буде повноцінною. І починається це відродження не будь-де, а в моєму рідному місті, що давно потерпає від недоімперських зазіхань мадярів, румунів та «руско-русінскава міра». Ось відповідь цим «імперським яструбам».

«Срібна земля» - це Україна!

У час Великого випробування для Державності України – кривавої війни за суверенність і незалежність від впливу «старшого брата» Росії, економічних реформ та остаточного становлення Держави як самостійного геополітичного гравця на світовій арені, закарпатці залишаються вірними своїм переконанням і традиціям.

Незважаючи на підступні намагання сусідніх країн спровокувати невдоволення та бунтарські акції проти законної української влади, жителі Закарпатської області України сміливо протистоять сепаратистським проявам.

За гроші Москви, горе-патріоти «русини» намагаються пересварити українців між собою, б’ючи по найболючішому місцю кожного з нас – фінансових негараздах.

Після закінчення московських вищих шкіл у часи тоталітарного СРСР, ці, т.зв. «закарпатці», нічого не зробили ні для господарського, ні для соціального розвитку цього багатого краю. Натомість з початком російсько-української війни на сході нашої Держави, вони різко взялись виконувати вказівки українофоба №1 – Путіна – по дестабілізації українських патріотичних регіонів.

Вороги Соборності України починають маніпулювати темами незаконних референдумів ХХ століття; створенням на папері «світових» організацій по захисту «русинів», приписуючи собі ледь не мільйонну чисельність; організовувати шовіністичні акції «повернення додому» Закарпаття, розмахуючи недійсним Тріанонським договором.

Тріанонський договір  — підписаний 4 червня 1920 у Версалі між країнами Антанти й Угорщиною. Договором було визначено кордони між Угорщиною та сусідніми країнами — Австрією, Румунією, Чехословаччиною, Королівством сербів, хорватів і словенців — після розпаду Австро-Угорщини. Закарпатська Україна передавалася від Угорщини до Чехословаччини на правах автономії, що на практиці не було забезпечено. Протягом 1938 — 1940 договір був підданий ревізії. Зокрема, Угорщина захопила Закарпатську Україну (1939). Після Другої світової війни кордони Угорщини, встановлені Тріанонським мирним договором, були відновлені Паризьким мирним договором від 10 лютого 1947 (за винятком Закарпатської України, яка у 1945 увійшла до  УРСР).

«Синій» рівень загрози? Чому?

На Закарпатті в останні дні все частіше говорять про блокпост на межі Закарпатської та Львівської областей. Про це ще 15 серпня на каналі «Тиса» повідомлялося. В зв’язку із заворушеннями в Криму СБУ встановила «синій» рівень терористичної загрози на території Закарпаття. Не полінувався і пошукав що ж воно таке «синій» рівень терористичної загрози. Знайшов постанову Кабінету Міністрів України «Про єдину державну систему запобігання, реагування і припинення терористичних актів та мінімізації їх наслідків», в якій вказується, що «синій» рівень встановлюється при наявності інформації, яка вимагає підтвердження, про підготовку до здійснення теракту.

І тут я замислився, а чому це Закарпаттю встановлено «синій», а не «сірий» рівень, як для Львівської чи Івано-Франківської областей, з якими ми межуємо? Пояснень СБУ не вказувала. Але за наявності таких неадекватів як русини-гецьки, що уповають на «ботоксного царя» путіна, чи мадяри зі своїми «йоббіками» та комплексом неповноцінності під назвою «Велика Угорщина», я б теж не вагався з тим, який рівень обрати. Не буде у нас повтору Криму і Данбассу!У нашу хату не прийдуть «русинські ввічливі чоловічки», чи то пак мадярська гвардія. Ні перших, ні других в очі бачити не хочу.

Таварєщю Гецко присвячується!

Створенням і веденням свого блогу про українське Закарпаття маю на меті поширення історичної правди про Українську Срібну Землю. Свою відповідь на закиди московських посіпак пишу вперше і востаннє. Обіцяю своїм читачам більше не реагувати на позбавлені сенсу закиди всіх випускників московських шкіл КДБ, ГРУ і «іже с німі».

Постараюсь дати лаконічну відповідь самозванцю «прем’єр-міністру Республіки Підкарпатська Русь» і за сумісництвом «члєну президії мережевного (!) русинського руху» гаспадіну Гецьку.
Такі люди як Гецько вирізняються серед інших нав’язливою манією величі через комплекс неповноцінності, який у них виробився ще з дитинства. Непоказний, успіхом у дівчат не користувався, «поганяла» в школі та у ВНЗ були не в стилі бехмана, тобто «Ільї Муромца», а щось на зразок басалімба (рахіта). Однак батьки майбутнього «очільника русинської республіки» були номенклатурщиками КПРС і ріс цей «золотий легінець» на продуктах «заморських» зі своїми нав’язливими ідеями типу «я вам єщьо покажу, кто я такой».
І ось настав час, коли потрібно було путіну мати свого засранця, ой, засланця в Закарпатті. І так всплило, тобто всплив «таварєщь Гєцко».
Саме так я бачу психологічний портрет «звєзди Кісєльов-ТБ».

«РУСИНИ» = РУСОФІЛИ=УКРАЇНОФОБИ?

Тема русинського сепаратизму на Закарпатті періодично випливає у топ-новинах українського медіапростору. І з кожним разом ці «русини» дедалі більше нахабніють. Патріоти на Закарпатті звинувачують владу в ігноруванні проблеми сепаратизму в регіоні.

На днях у Хусті невідомі розмалювали пам’ятник героям Карпатської України 1939 року в кольори кремлівської сепаратистської (терористичної) організації «Підкарпатська Русь». У той же день самопроголошений лідер «русинів Республіки Підкарпатська Русь» Петро Гецько із Москви привітав «знищення бандерівського пам’ятника» в Хусті.

Не пройшло і тижня, як такий собі справжній русин Владислав Сверлович на власній сторінці у фейсбуці почав поширювати матеріали із закликами до відокремлення Закарпатської області від України та від імені «Русинської народної армії» поширив в Інтернеті відеоролик з публічною наругою над синьо-жовтим стягом.

А передував цим подіям досить «серйозний захід». 20 липня громадськими організаціями «Русинський край» і «Рідне Мукачево» було організовано «круглий стіл» у Мукачеві на тему «Національно-культурна автономія Закарпаття, як один із засобів збереження єдності в Україні», на якому було ініційовано звернення до українського уряду про включення у список національностей України і такої національності як «русин». Обґрунтування такого звернення просто фантастичне! Треба «русинів» визнавати, бо «нас визнали угорці, румуни та поляки». Тобто ті, хто спить і бачить українські землі у складі своїх неоімперій.

Якщо такі «ярі русини» як Гецько і Сверлович відсиджуються в Москві та звідти «вєщают», то місцевий «русин» Микола Бобинець та «споконвічний русин» Роберт Іванчо починають піднімати «русинську» тематику Закарпаття в Україні. Мислячі люди у час війни таких речей не чіпають. Але якщо це проплачені «мислячі» люди, то це найвдаліший момент. Якщо іти за ідеологією «русскаво міра», що «в Україні всі бандерівці та фашисти», то звичайно, що постає альтернативний образ «антимайданівського русина», який з Росією та Угорщиною буде будувати «братські стосунки».

«Фідеш» в овечій шкурі

Угорські дипломати в Україні почали відбілювання політики Угорщини на Закарпатті. Генеральний консул Угорщини в Ужгороді Йожеф Бугайло почав використовувати тези Кремля про несумісність політики Росії і Угорщини. На днях портал Mukachevo.net опублікував інтерв’ю з цим дипломатом

Найбільше вражає фраза дипломата, що усі розмови про угорський сепаратизм – нісенітниці. Будучи країною-сусідом, членом НАТО та ЄС, а також з огляду на прагнення України стати частиною ЄС, вважаю природнім, що Угорщина допомагає Україні та Закарпаттю зокрема. Дуже важливо у цих питаннях не спекулювати, а розбиратися у ситуації, поширювати достовірну та офіційну інформацію. Так ми зможемо навести порядок у головах тих, хто має якісь сумніви чи побоювання.

Добре, тоді для чого давати закарпатцям угорське громадянство і залишати їх жити в Закарпатті. Нехай їдуть в Угорщину і там живуть. Якщо даєте паспорти, то давайте їм там і квартири, і роботу. Ні, бо це спровокує міграційну кризу в самій Угорщині. А от дати громадянство Угорщини українському судді Віктору Швецю напевно було за що. Чи може цей суддя купив собі угорський паспорт? Тоді виходить, що в ЄС також хабарництво є і воно не менше ніж в Україні

Отож бо ні! В ЄС хабарництва немає! А Угорщина підняла свою економіку і утримує її на такому рівні тільки за рахунок дотацій з Євросоюзу. І, трішки «вбравшись в пір’я», почала думати про «колишню велич» Великої Угорщини. Поляки за московські гроші повісили на українців Галичини ярлик «убивць дітей і жінок», а угорці теж із часом захочуть «історичної справедливості».

 Якщо «Йоббік» не скриває своїх реваншистських інтересів, то «Фідеш» завжди намагався прикриватись демократією, проте в нього це не вийшло.

І якби посол Угорщини в Україні Ерно Кешкень не заявляв, що позиція «Йоббік» не є позицією влади Угорщини – все це намарно.

Віктор Орбан протягом двох років намагався лавірувати між Москвою і Заходом. Однак справжнє обличчя він показав під час візиту до румунського міста Беїле-Тушнад наприкінці липня. Для прем’єр-міністра Угорщини Дональд Трамп є найкращим варіантом для Європи та Угорщини.

KMKSZ – збройний авангард «Йоббіка» на Закарпатті?

Неоголошена російсько-українська війна розкриває необмежені можливості по розхитуванню ситуації на Закарпатті для проугорських політичних партій.

KMKSZ - Товариство угорської культури Закарпаття (ТУКЗ) – де-факто найбільша угорська організація області

У вересні минулого року відбулася зустріч голови ТУКЗ Ласло Брензовича з головою Державного союзу солдат національної гвардії Угорщини Ондрашем Туроші. Зміст розмови так і не став надбанням громадськості. Однак після неї угорський уряд розмістив на своєму сайті документ де було вказано порядок матеріального забезпечення солдатів муніципальної (національної) гвардії угорців Закарпаття

(http://www.magyarkozlony.hu/dokumentumok/56e6fc7a948d50c13715e95880d65d3d8709a39a/megtekintes стор. 103) і виділив 174 млн. форинтів (близько 9,5 млн. гривень) на 2016 рік.

Для лінивих перекладу:

«Уряд

1) згодний з натуральною, матеріальною підтримкою солдат національної (муніципальної) гвардії Закарпаття, а також з організацією підготовки охоронців осіб та майна закарпатських угорців;

2) звертається до міністра національного господарства з тим, щоб

а) він в інтересах натуральної, матеріальної підтримки солдат національної (муніципальної) гвардії Закарпаття потурбувався про їх одноразове забезпечення у сумі 11,9 млн. форинтів.

б) він в інтересах організації підготовки охоронців осіб та майна закарпатських угорців потурбувався про їх одноразове забезпечення у сумі 116,0 млн. форинтів у 2015 році та у сумі 174,0 млн. форинтів у 2016 році (заголовок 7 «Поліція» глави 14 «Міністерство внутрішніх справ» додатку 1 Kvtv.).

Відповідальна особа: міністр національного господарства

Термін: негайно

Орбан Віктор, прем’єр-міністр».

Ця «гвардія» повинна захищати місцеве угорське населення – ідеться в повідомленні ТУКЗ.

У мене питання від кого? Скоріш за все від українців! Бо роми їм не загрожують – вони їх просто в ці села не пускають. А за 9,5 млн. гривень «гвардійці» будуть озброюватись і точно не електрошокерами. Дебютом новоспечених «сил самооборони угорськомовних» мала бути акція на Варецькому перевалі, однак СБУ цьому запобігла. Коли ж наступна «развєдка боєм» буде? Ефективне використання угорських мільйонів треба якось же показати.

Але ж це знайомий сценарій. На Сході України Москва так само починала! Тільки там були ветерани Куликівської битви – «рассєйскоє казачєство».

Враховуючи дуже теплі стосунки головних спонсорів ТУКЗ – партії «Йоббік» з агресором Путіном, виходить, що «вєрним путьом ідут йо… товаріщі». 

«Русини» чи українці? Тест на зрілість.

Питання «русинства» постійно мусується серед закарпатців. Поспілкувавшись із поважними представниками русинського руху, вирішив поділитися своїми думками, зважаючи на історичні реалії.

Впродовж першої половини ХХ століття Закарпаття постійно перебувало у складі іноземних держав, за виключенням короткого періоду українських національно-визвольних змагань 1919-1920 років.

За весь цей період держави, у складі яких перебувало Закарпаття, були спроби використати русинів на свою користь. Угорці називали закарпатців угро-русинами, тобто частиною «Великої Угорщини». Чехословаччина всіляко підтримувала назву «Підкарпатська Русь», а, змінивши конституцію після 1938 року, офіційно перетворилась на федеративну державу чехів, словаків і підкарпатських русинів.

У жовтні 1938 року прем'єр-міністром Карпатської України, яка входила до Чехословаччини на правах автономії, обрано Августина Волошина. Новий автономний уряд перейменував Підкарпатську Русь у «Карпатську Україну», однак парламент Чехословаччини такого перейменування не схвалив, оскільки з’явились побоювання, що закарпатці знову повернуться до ідеї незалежності. А збереження терміну «русин», на їхню думку, гарантувало їм спокій на східних кордонах.

З приєднанням Закарпаття до Української РСР, Москва відразу ж взялась «переучувати» місцевих жителів на свій манер. Тепер вони були «совєтськими людьми». В той же час, за наказом Сталіна, почалось заселення Закарпатської області росіянами, щоб розмити відмінності між русинами і росіянами (русскими) і не допустити відродження українського Закарпаття (українськості у цьому регіоні).

Така політика дала свої результати. У 1991 році місцева комуністична номенклатура, користуючись хаосом після розвалу СРСР, зуміла протягнути на референдумі за незалежність України незаконне питання про автономію Закарпаття.