Різний погляд на поняття державної мови

Україна – це мононаціональна держава, в якій у різних регіонах проживають представники багатьох національних меншин, інтереси яких підтримуються державою, а права та свободи забезпечуються на належному рівні. Але варто сказати, що як і в будь якій європейській державі, так і в Україні, проведення державної політики є першочерговим завданням на шляху до консолідації та розвитку всього національного.

Не дивлячись на те, що Україна застосовує прозорі підходи щодо забезпечення прав та свобод національних меншин, нещодавно, на Закарпатті, представники національних меншин створили платформу для конфліктної ситуації у зв’язку із зареєстрованими у Верховній Раді законопро-ектами про мову, які передбачають розширення використання української мови в різних сферах життя суспільства. Невдоволення національних меншин було аргументовано «звуженням їхніх прав», а також «бажанням аби їхні діти навчалися рідною мовою».

Якщо взяти за приклад для порівняння країну, яка займає перше місце в світі за масштабом території, до складу якої входять 22 республіки, 3 міста федерального значення, 9 – суб’єктів іменованих краєм, 4 автономні округи та 1 автономна область, державу з величезним етнокультурним різноманіттям – Російську Федерацію, слід наголосити, що в усіх суб’єктах РФ єдиною офіційною мовою є тільки російська.

Незважаючи на те, що республіки у складі РФ мають право встановлювати свої національні мови, «які використовуються на рівні з державною мовою», при цьому, право республік встановлювати свої національні мови не означає право національних меншин на державний статус їх мов, що в низці випадків призводить до порушення їх мовних прав.

Щодо питання мовної політики в освіті РФ

Директор Дагестанського науково-дослідницького інституту педагогіки ім. А. Тахо-Годі Гамідулах Магомедов заявив, що «діюча програма освіти РФ, зокрема щодо питання загальної освіти, не дозволяє вирішувати на належному рівні проблеми національно-російської двомовності та забезпечити розвиток національних мовних культур. За його словами, «у дітей в умовах сільської місцевості процес мислення проходить на рідній мові. Тому незалежно від будь-яких інших обставин виникають процеси міжмовної інтерференції, що призводить до мовних та речових помилок. Діючі в національних школах підручники і навчально-методичні комплекти розраховані на російськомовних дітей та орієнтовані на російську дійсність незалежно від типу школи та рівня володіння російською мовою, тими хто навчається. Як наслідок, наповнення навчально-методичних комплектів не зв’язано з оточенням дитини та не адаптовано до умов викладання російської мови білінгвам, які навчаються».

Згідно, базовому навчальному плану, ті хто вивчають рідну мову (не російську) та російську (не рідну) з 1 по 9 класи отримують з російської мови 1 тис. 834 години, в той час як, ті хто навчаються в школах з російською мовою навчання, вільно володіють російською мовою і живуть в російськомовному середовищі – 2 тис. 267 годин.

Крім того, при такому розкладі навчального процесу та в різних стартових умовах висуваються одні й ті ж умови до випускників різних видів загальноосвітніх організацій: екзамени здаються за одними й тими ж вимогами.

Таким чином, РФ лише на словах проводить державну мовну політику, яка влаштовує усі категорії багатокультурного населення держави. Але, насправді - Росія знаходиться в напрямку чіткої консолідації державних принципів, незважаючи на потреби іншомовного населення.

Якщо повернутися до зареєстрованих законопроектів у Верховній Раді України, які передбачають розширення використання української мови у теле- та радіосфері, пресі, книговиданні, кінематографі та рекламі, то слід наголосити на тому, що дана політика проводиться на території власної держави, що ще раз підтверджує легітимність її проведення.

Проведення мовної політики РФ в медіа-просторі держави

За даними Роскомнадзору, в РФ станом на лютий 2016 року було офіційно зареєстровано більше 83 тис. ЗМІ. Згідно проведеного дослідження ЗМІ мають ліцензію на поширення інформації по всій території РФ та випускаються на 102 мовах. При цьому, близько третини мов від цього числа мають офіційний статус. Ліцензію на поширення інформації на російській мові мають 98% ЗМІ, тобто лише 2% (за іншими даними менше 10%) повністю виходять на інших мовах.

Зокрема, національне інформаційне поле на інших мовах звужується з кожним роком, знижується кількість тиражів періодичних видань, що не задовольняє потреби населення республік.

Хоча, число зареєстрованих ЗМІ в РФ за останні 4 роки зросло на 24%, але в основному поширення інформації відбувається російською. Більшість офіційно зареєстрованих етнічних ЗМІ відносяться до розважального характеру. Аудіовізуальні ЗМІ, наприклад більшість радіостанцій часто належать не великим республіканським компаніям.

В підсумку можна сказати, що Росія вже давно запровадила мовну політику, спрямовану на русифікацію своїх національних меншин в усіх сферах життя. Офіційно не забороняючи, але не опосередковано створюючи такі умови, в яких знання російської мови стає просто життєво необхідним. В такому розрізі стає не зрозумілим, що російські ЗМІ так наполегливо роздмухують незадоволення угорців України щодо вивчення державної мови. Виходить так: державна російська мова – захист інтересів держави, а державна українська - «утиск прав національних меншин». Ось така проста російська політика політика подвійних стандартів.