РОСІЯ – ДЖЕРЕЛО РОЗБРАТУ

В розрізі нових мовних законопроектів, які спрямовані на захист української мови, вилізло дуже багато розмов про «утиск» угорців та росіян. Але ніхто більше не обурюється з приводу «порушення прав», хоча на Закарпатті проживає біля 100 національностей.

Наприклад, більше 30 тисяч румун, які живуть в тому самому Закарпатті, повністю задоволені своїм життя і не вважають, що Україна їх чимось обділяє. Але якщо переглянути новини десь три роки тому, то румуни, особливо в Чернівецькій області, активно заявляли про перепони з боку української влади у розвитку та підтримці рідної мови. Мало того, Бухарест із завидною періодичністю нагадував про спірність приналежності Буковини та ностальгував за «Великою Румунією».

Проте зараз ситуація кардинально змінилась. Українсько-румунська співпраця не припинилась, а навпаки розвивається. Постійно проводяться двосторонні консультації та зустрічі щодо забезпечення вільного та всебічного розвитку як української національної меншини в Румунії, так і румунської громади в Україні. А у 2016 році в Солотвино на Закарпатті відкрили консульство Румунії.

Румунські делегації, які часто відвідують свою діаспору, постійно обговорюють питання забезпечення навчання представників національних меншин рідною мовою, розвитку та підтримки засобів масової інформації мовою національних меншин, широкого представлення національних спільнот в органах місцевого самоврядування. Також змінилась риторика офіційних осіб Румунії. Наприклад, голова МЗС Румунії Лазар Коменеску заявив: «Румунія хоче мати поблизу свого кордону відповідальну й активну румунську громаду. Я закликаю вас бути лояльними громадянами України і в той же час зберігати живі зв'язки з Румунією».

Яскравим прикладом такого чудового симбіозу злагодженого життя декількох національних меншин є те ж смт. Солотвино (Тячівський район Закарпатської області).

На будівлі Солотвинської селищної ради три прапори: український, румунський і угорський, як символи національностей, що живуть тут століттями. Керівні посади в держустанові також пропорційно поділені між різними національностями, тому ніхто не вважає себе «утисненим».

В цьому населеному пункті є румунська, угорська та українська школи. Тобто, жодних утисків не помітно. Хоча директор української школи зазначає, що багато місцевих жителів, не залежно від національності, намагаються віддати своїх дітей вчитися саме до української школи, тому що більше перспектив вступу у вищі навчальні заклади. Вчитися в Угорщині або в Румунії набагато дорожче.

Ще один населений пункт, де не помітно утисків національних меншин, а саме румунів, це с. Біла Церква (Рахівський район Закарпатської області). Тут румунська мова має статус регіональної і навіть після анонсування нових мовних законопроектів жодного ажіотажу навколо мовної теми немає. У селі румунська мова завжди переважала не лише у побуті, а й у всіх державних закладах та установах. Всі вивіски дублюються двома мовами, а на всіх закладах поруч з українським прапором встановлений румунський. Водночас, щодо роботи органів державного самоврядування, то депутати селищної ради визначили, що всю документацію будуть вести українською мовою. А по-друге, одна справа – побутове спілкування, друга – ділове листування. Тому при прийомі на роботу перевага надається кандидатам, які мають відповідну освіту, досвід роботи та володіють державною (українською!) мовою.

Ще багато можна наводити прикладів щодо діяльності різноманітних румунських культурних товариств, спілок та організацій. Але повернемось до галасу угорців щодо їх утиску. Ще раз підкреслю, що жодна з національних меншин так не «стурбована» новими мовними законопроектами в Україні як угорська та російська. Те що росіяни вважають себе «утисненими», то це їх перманентний стан останнім часом. Проте, виявляється в Угорщині також не обійшлося без «російського» сліду.

Може така гіпотеза про «руку Кремля» вже заїжджена до дірок, проте вона найреальніша в цьому випадку. Ну й справді, хто зараз найкращий друг Путіна? Орбан, тобто офіційна Угорщина. З ким Путін не особливо приятелює? З офіційною Румунією та Польщею.

Вимальовується пряма залежність від «дружби» до чергового «обурення утиснених» в України, але вже на західному кордоні країни. Чим глибша дружба, яка підкріплена грошима, тим більше невдоволення етнічних угорців та більша буря у склянці води. Кремль на пряму не може вплинути на ситуацію на Заході, тому і каламутить воду в сусідніх країнах та намагається хоч опосередковано напаскудити Україні.

Як не крути, а там, де Росія сує свій «імперський» ніс, виникає проблема: будь то забезпечення державної мовної політики або «несанкціоноване» пересування верблюдів у пустелі.