«І Мертвим і Живим, і Ненародженим…»

Українського пророка Тараса Григоровича Шевченка увіковічнили у  Берегово. Відкриттю пам’ятника Кобзареві у нашому місті передувало багато дискусій та обговорень. Звичайно, можна було б і швидше це зробити, приурочивши до 200-річчя його народження чи, хоча б, 155-річчя від дати смерті Шевченка, яка саме випала цьогоріч. Однак, українці довго запрягають, проте впевнено їдуть.

Закарпаття завжди славилось інноваційними підходами до вирішення будь-яких проблем. І до встановлення пам’ятника Великому Кобзарю підійшли теж інноваційно. Шевченко - молодий, сповнений сил революціонер-будитель українців, а не кремезний козарлюга закутий в камінь та ще й в старечому віці. Ми нарешті відкинули совкову манеру зображення наших національних героїв. Юність - уособлює силу, життєву енергію, жагу до творіння та прагнення до нових звершень.

В такій іпостасі наш Кобзар символізує Відродження Українського Духу у нашому Закарпатті, без якого Європейська Незалежна Україна не буде повноцінною. І починається це відродження не будь-де, а в моєму рідному місті, що давно потерпає від недоімперських зазіхань мадярів, румунів та «руско-русінскава міра». Ось відповідь цим «імперським яструбам».

«Срібна земля» - це Україна!

У час Великого випробування для Державності України – кривавої війни за суверенність і незалежність від впливу «старшого брата» Росії, економічних реформ та остаточного становлення Держави як самостійного геополітичного гравця на світовій арені, закарпатці залишаються вірними своїм переконанням і традиціям.

Незважаючи на підступні намагання сусідніх країн спровокувати невдоволення та бунтарські акції проти законної української влади, жителі Закарпатської області України сміливо протистоять сепаратистським проявам.

За гроші Москви, горе-патріоти «русини» намагаються пересварити українців між собою, б’ючи по найболючішому місцю кожного з нас – фінансових негараздах.

Після закінчення московських вищих шкіл у часи тоталітарного СРСР, ці, т.зв. «закарпатці», нічого не зробили ні для господарського, ні для соціального розвитку цього багатого краю. Натомість з початком російсько-української війни на сході нашої Держави, вони різко взялись виконувати вказівки українофоба №1 – Путіна – по дестабілізації українських патріотичних регіонів.

Вороги Соборності України починають маніпулювати темами незаконних референдумів ХХ століття; створенням на папері «світових» організацій по захисту «русинів», приписуючи собі ледь не мільйонну чисельність; організовувати шовіністичні акції «повернення додому» Закарпаття, розмахуючи недійсним Тріанонським договором.

Тріанонський договір  — підписаний 4 червня 1920 у Версалі між країнами Антанти й Угорщиною. Договором було визначено кордони між Угорщиною та сусідніми країнами — Австрією, Румунією, Чехословаччиною, Королівством сербів, хорватів і словенців — після розпаду Австро-Угорщини. Закарпатська Україна передавалася від Угорщини до Чехословаччини на правах автономії, що на практиці не було забезпечено. Протягом 1938 — 1940 договір був підданий ревізії. Зокрема, Угорщина захопила Закарпатську Україну (1939). Після Другої світової війни кордони Угорщини, встановлені Тріанонським мирним договором, були відновлені Паризьким мирним договором від 10 лютого 1947 (за винятком Закарпатської України, яка у 1945 увійшла до  УРСР).

«Синій» рівень загрози? Чому?

На Закарпатті в останні дні все частіше говорять про блокпост на межі Закарпатської та Львівської областей. Про це ще 15 серпня на каналі «Тиса» повідомлялося. В зв’язку із заворушеннями в Криму СБУ встановила «синій» рівень терористичної загрози на території Закарпаття. Не полінувався і пошукав що ж воно таке «синій» рівень терористичної загрози. Знайшов постанову Кабінету Міністрів України «Про єдину державну систему запобігання, реагування і припинення терористичних актів та мінімізації їх наслідків», в якій вказується, що «синій» рівень встановлюється при наявності інформації, яка вимагає підтвердження, про підготовку до здійснення теракту.

І тут я замислився, а чому це Закарпаттю встановлено «синій», а не «сірий» рівень, як для Львівської чи Івано-Франківської областей, з якими ми межуємо? Пояснень СБУ не вказувала. Але за наявності таких неадекватів як русини-гецьки, що уповають на «ботоксного царя» путіна, чи мадяри зі своїми «йоббіками» та комплексом неповноцінності під назвою «Велика Угорщина», я б теж не вагався з тим, який рівень обрати. Не буде у нас повтору Криму і Данбассу!У нашу хату не прийдуть «русинські ввічливі чоловічки», чи то пак мадярська гвардія. Ні перших, ні других в очі бачити не хочу.

Таварєщю Гецко присвячується!

Створенням і веденням свого блогу про українське Закарпаття маю на меті поширення історичної правди про Українську Срібну Землю. Свою відповідь на закиди московських посіпак пишу вперше і востаннє. Обіцяю своїм читачам більше не реагувати на позбавлені сенсу закиди всіх випускників московських шкіл КДБ, ГРУ і «іже с німі».

Постараюсь дати лаконічну відповідь самозванцю «прем’єр-міністру Республіки Підкарпатська Русь» і за сумісництвом «члєну президії мережевного (!) русинського руху» гаспадіну Гецьку.
Такі люди як Гецько вирізняються серед інших нав’язливою манією величі через комплекс неповноцінності, який у них виробився ще з дитинства. Непоказний, успіхом у дівчат не користувався, «поганяла» в школі та у ВНЗ були не в стилі бехмана, тобто «Ільї Муромца», а щось на зразок басалімба (рахіта). Однак батьки майбутнього «очільника русинської республіки» були номенклатурщиками КПРС і ріс цей «золотий легінець» на продуктах «заморських» зі своїми нав’язливими ідеями типу «я вам єщьо покажу, кто я такой».
І ось настав час, коли потрібно було путіну мати свого засранця, ой, засланця в Закарпатті. І так всплило, тобто всплив «таварєщь Гєцко».
Саме так я бачу психологічний портрет «звєзди Кісєльов-ТБ».

«РУСИНИ» = РУСОФІЛИ=УКРАЇНОФОБИ?

Тема русинського сепаратизму на Закарпатті періодично випливає у топ-новинах українського медіапростору. І з кожним разом ці «русини» дедалі більше нахабніють. Патріоти на Закарпатті звинувачують владу в ігноруванні проблеми сепаратизму в регіоні.

На днях у Хусті невідомі розмалювали пам’ятник героям Карпатської України 1939 року в кольори кремлівської сепаратистської (терористичної) організації «Підкарпатська Русь». У той же день самопроголошений лідер «русинів Республіки Підкарпатська Русь» Петро Гецько із Москви привітав «знищення бандерівського пам’ятника» в Хусті.

Не пройшло і тижня, як такий собі справжній русин Владислав Сверлович на власній сторінці у фейсбуці почав поширювати матеріали із закликами до відокремлення Закарпатської області від України та від імені «Русинської народної армії» поширив в Інтернеті відеоролик з публічною наругою над синьо-жовтим стягом.

А передував цим подіям досить «серйозний захід». 20 липня громадськими організаціями «Русинський край» і «Рідне Мукачево» було організовано «круглий стіл» у Мукачеві на тему «Національно-культурна автономія Закарпаття, як один із засобів збереження єдності в Україні», на якому було ініційовано звернення до українського уряду про включення у список національностей України і такої національності як «русин». Обґрунтування такого звернення просто фантастичне! Треба «русинів» визнавати, бо «нас визнали угорці, румуни та поляки». Тобто ті, хто спить і бачить українські землі у складі своїх неоімперій.

Якщо такі «ярі русини» як Гецько і Сверлович відсиджуються в Москві та звідти «вєщают», то місцевий «русин» Микола Бобинець та «споконвічний русин» Роберт Іванчо починають піднімати «русинську» тематику Закарпаття в Україні. Мислячі люди у час війни таких речей не чіпають. Але якщо це проплачені «мислячі» люди, то це найвдаліший момент. Якщо іти за ідеологією «русскаво міра», що «в Україні всі бандерівці та фашисти», то звичайно, що постає альтернативний образ «антимайданівського русина», який з Росією та Угорщиною буде будувати «братські стосунки».